Університетські наукові записки
Постійне посилання зібрання
Переглянути
Нові надходження
- ДокументПраво на обов’язкову частку майна у спадщині в законодавстві України та зарубіжних країн(Університетські наукові записки, 2019-12-27) Кірик АллаДосліджено поєднання основних засад спадкового права — свободи заповіту й державно-правової охорони інтересів непрацездатних членів сім’ї та родичів. Проаналізовано принцип свободи заповіту, що характерний для всіх розвинених правових систем. Встановлено, що законодавство України не містить визначення поняття свободи заповіту, проте не виникає жодних сумнівів щодо існування цього принципу, що випливає з аналізу положень Цивільного кодексу України щодо спадкування. Визначено, що інститут обов’язкової частки є соціально-забезпечувальним заходом, який покликаний матеріально підтримати ту категорію осіб, які потребують особливого захисту. Проаналізовано аспекти обмеження свободи заповіту. Першим обмеженням свободи заповіту є право вимоги спадкоємців за законом до спадкоємців за заповітом, інше обмеження діє через систему резерву. Здійснено аналіз законодавства зарубіжних країн та окреслено особливості регулювання інституту обов’язкової частки в різних країнах. Визначено, що більшість європейських країн до обов’язкових спадкоємців відносить дітей спадкодавця та в деяких випадках вдову (вдівця) і батьків спадкодавця, натомість українське законодавство відносить до числа обов’язкових спадкоємців малолітніх, неповнолітніх, повнолітніх непрацездатних дітей спадкодавця, непрацездатну вдову (вдівця) та непрацездатних батьків. Вивчено новели правового регулювання спадкування обов’язкової частки в Австрії, Угорщині, Бельгії та інших європейських країнах. Досліджено тенденцію до зменшення числа обов’язкових спадкоємців, шляхом позбавлення вдови (вдівця) та батьків спадкодавця обов’язкової частки, натомість передбачено можливість зазначених осіб звернутись до суду з позовом про встановлення узуфрукту на майно спадкодавця.
- ДокументПоняття гарантій прав спадкоємців в спадковому праві України(Університетські наукові записки, 2020-12-30) Кірик АллаДосліджено джерела римського права, які зіграли важливу роль у становленні спадкового права, як правового інституту. Розглянуто визначення поняття «заповіт», яке першим сформував римський юрист Ульпіан. Досліджено походження слова «гарантія» та розглянуто його тлумачення у різних словниках. Встановлено, що гарантії відіграють вирішальну роль, оскільки лише при гарантованості прав можна розраховувати на повне і всебічне їх використання. З’ясовано, що питанню гарантій прав спадкоємців, приділяється незначна увага серед науковців. Проаналізовано думки науковців стосовно тлумачення терміну гарантії прав та свобод особи, а також визначені підходи до розуміння природи гарантій. З’ясовано, що серед дослідників спостерігаються різні позиції щодо визначення поняття «гарантії прав». На основі проаналізованих поглядів науковців сформовано основні ознаки гарантій прав та свобод людини, до яких відносяться: державна природа гарантій; нормативно-правова закріпленість гарантій; універсальний та безперервний характер гарантій; є показником рівня розвиненості національної системи права; покликані охороняти і захищати права людини і громадянина. Здійснено аналіз конкретних гарантії прав родичів спадкодавця, що містяться в законодавстві України. Визначено найбільш проблемні положеннями в спадковому праві, які впливають на гарантованість прав спадкоємців, серед яких: положення про повноваження та організацію діяльності нотаріусів; положення про секретний заповіт; положення стосовно термінів прийняття спадку. На основі аналізу гарантій прав спадкоємців в спадковому праві України виокремлені основні ознаки таких гарантій. Узагальнено підходи до виокремлення категорії «гарантії прав спадкоємців» та наведено визначення таких гарантій у широкому та вузькому розумінні.
- ДокументЛіцензування туристичної діяльності в зарубіжних країнах(Університетські наукові записки, 2021-07-03) Черняк Олена, Кірик АллаДосліджено туристичну галузь, як одну з важливих складових економіки світу. Розглянуто місце і роль ліцензування туристичної діяльності в системі державного регулювання у сфері туризму. Проаналізовано нормативно-правове регулювання ліцензування туристичної діяльності в Україні. Визначено, що обов’язок з видачі ліцензій на право провадження туроператорської діяльності покладено на Державне агентство розвитку туризму України (ДАРТ). Розглянуто погляди представників туристичного бізнесу, щодо скасування ліцензування діяльності туристичних агентств в Україні, що було здійснено на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обмеження державного регулювання господарської діяльності». Проаналізовано сучасні підходи до захисту прав і законних інтересів учасників туристичного ринку по окремих країнах світу та в Україні. Розглянуто порядок видачі ліцензій на зайняття туристичною діяльність в таких популярних туристичних країнах, як Італія, Франція, Велика Британія, Туреччина, Таїланд, Японія та ОАЕ. Досліджено правове регулювання туристичної діяльності в Європейському Союзі та проаналізовано Директиву (ЄС) № 2015/2302 Європейського Парламенту та Ради від 25 листопада 2015 року про пакетні тури та пов’язані з ними організації подорожей, метою якої є сприяння нормальному функціонуванню внутрішнього ринку та досягненню якомога більш високого та однакового рівня захисту споживачів туристичних послуг. Визначено, які органи державної влади в зарубіжних країнах відповідають за державне регулювання туристичної діяльності. Розглянуто види ліцензій, які можна отримати при відкритті туристичних фірм в зарубіжних країнах. Встановлено що, процедура отримання ліцензії відрізняється від країни до країни і залежить від ряду факторів, серед яких: моделі управління державним туризмом, розвиток загальної правової бази, формування та структура туристичного ринку, наявність асоціації професіоналів туризму. Проаналізовано вдосконалення державного регулювання розвитку туризму в Україні на основі міжнародного досвіду. Визначено напрямки України, які направлені на вдосконалення туристичної сфери, а саме запровадження реєстру суб’єктів туристичної діяльності.
- ДокументРозвиток політики захисту прав споживачів від римського права до сучасного права Європейського Союзу(Університетські наукові записки, 2021-03-07) Кірик АллаДосліджено розвиток політики захисту споживачів від найдавніших історичних актів до сучасних правових актів Європейського Союзу. Досліджено ключові закони Римської імперії у сфері захисту прав споживачів, серед яких основні «Lex Iulia de Annona», «Edictum de pretiis rerum venalium — Едикт про максимальні ціни», «Звід цивільного права» імператора Юстиніана. Визначено, що досліджені законодавчі акти були першими спробами закріплення захисту прав покупців (споживачів). Римське право, яке стало підґрунтям сучасних правових систем Європи, а також багатьох неєвропейських держав, досі не втратило своєї актуальності. Давньоримські закони були порівняні із сучасною практикою Європейського Союзу. Розглянуто історію виникнення споживчого права в Європейській спільноті, яка поділяється на три ключових етапи від моменту створення Європейської спільноти до сучасної політики ЄС. Визначено, що на початку свого створення ЄС політика захисту прав споживачів розглядалась як елемент забезпечення сталої роботи внутрішнього ринку. Розглянуто ключові установчі акти Союзу, серед яких виділено Римський договір 1957 року, Єдиний Європейський Акт 1987 року, Маастрихтську угоду 1992 року, Амстердамський договір 1997 року та Хартію основних прав Європейського Союзу 2000 року. Зі ст. 2 Римського договору визначено, що одне з ключових завдань — захист та підвищення рівня життя — трактувалась і як захист споживачів у тому числі. Згодом ця стратегія була зміцнена Амстердамським договором 1997 р., який виокремив як одне з завдань Співтовариства сприяння високому рівню захисту споживачів. Досліджено сучасну політику ЄС у сфері захисту прав споживачів, яка спрямована на оновлення законодавства відповідно до сучасних реалій. Серед ключових актів вторинного права досліджено Директиву ЄС № 2019/2161, яка зосереджена на кращому застосуванні та модернізації законодавства про захист прав споживачів та вносить зміни до вже наявних директив ЄС. Визначено, що сучасна політика захисту споживачів у ЄС забезпечує належне та ефективне функціонування єдиного ринку шляхом постійного оновлення законодавства з урахуванням соціальних, технологічних, економічних та екологічних змін.
- ДокументРеформування інституційної системи Європейського Союзу за Лісабонським договором.(Університетські наукові записки, 2021-12-30) Кірик АллаДосліджено процес реформування інституційної системи Європейського Союзу від моменту створення перших Співтовариств до сучасного Європейського Союзу. Досліджено основні установчі акти та встановлено систему керівних установ Європейського об’єднання з вугілля та сталі, Європейського економічного співтовариства та Європейського співтовариства з атомної енергії. Визначено, що у 1965 році під час підписання Договору про злиття керівні установи всіх Співтовариств були об’єднані в спільні інституції — Комісію, Раду, Асамблею та Суд ЄС. Така загальна структура для трьох різних Співтовариств вважається однією з головних інституційних змін Європейського Союзу. Розглянуто Маастрихтський, Амстердамський, Ніццький та Лісабонський договори. Особливу увагу приділено аналізу Лісабонського договору 2007 року, який вніс значні зміни в інституційну систему Європейського Союзу. Визначено, що Договір про ЄС виокремлює сім основних інституцій — Європейську Раду, Раду Європейського Союзу, Європейську Комісію, Європейський Парламент, Суд Європейського Союзу, Європейський центральний банк та Рахункову палату. Встановлено, що в особливій інституційній структурі Європейського Союзу Європейська Рада, яка об’єднує лідерів на національному рівні та на рівні ЄС, визначає широкі пріоритети ЄС. Обрані депутати Європарламенту представляють європейських громадян у Європарламенті. Інтереси ЄС у цілому відстоює Європейська Комісія, яка є органом виконавчої влади. Члени Європейської Комісії призначаються національними урядами. Уряди захищають національні інтереси своєї країни в Раді Європейського Союзу. Визначено, що в межах Європейського Союзу двопалатним законодавчим органом є Рада Європейського Союзу та Європейський Парламент. Суд ЄС, який є судовим органом ЄС вищої інстанції, вирішує розбіжності між державами-членами ЄС і самим ЄС, між інституціями та підтримує верховенство європейського права. Встановлено, що процес реформування інституційної системи ЄС і надалі буде відбуватись.