Ласкаво просимо до Електронного архіву Хмельницького університету управління та права імені Леоніда Юзькова!
Електронний архів університету наповнюється наступними матеріалами: наукові публікації працівників та студентів, статті з наукових журналів, навчально-методичні розробки.
Наукові публікації студентів розміщуються за умови наявності рекомендації наукового керівника.
Фонди
Виберіть фонд, щоб переглянути його зібрання.
Нові надходження
Документ
Розмежування опосередкованого виконання кримінального правопорушення та співучасті в кримінальному правопорушенні.
(Соціально-економічні відносини в цифровому суспільстві, 2023) Омельчук О.М.; Захарчук В.М.
Метою статті є проведення розмежування опосередкованого виконання кримінального правопорушення та співучасті у кримінальному правопорушенні. Це зумовлено тим, що у судовій практиці досить багато випадків, коли об’єктивна сторона кримінального правопорушення вчиняється кількома особами, однак лише один із них (опосередкований виконавець) діє винно, а інші особи введені в оману щодо дійсного характеру своїх дій. Також поширеним є використання злочинцями для опосередкованого виконання кримінального правопорушення осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності, особливо при вчиненні корисливих кримінальних правопорушень проти власності.
Досліджено поняття такого опосередкованого виконання, визначено його систему та охарактеризовано типові способи його вчинення. Проаналізовано судову практику кваліфікації опосередкованого виконання кримінального правопорушення шляхом використання осіб, які не є суб’єктами кримінального правопорушення, використання осіб, які мають ознаки загального суб’єкта кримінального правопорушення, але діють невинно, або які діють під впливом непереборного фізичного або психічного примусу.
Наведено спільні та розмежувальні ознаки опосередкованого виконання кримінального правопорушення та співучасті у ньому, встановлено основні критерії, які потрібно враховувати для проведення такого розмежування. Констатовано, що ключовим для їх розмежування є встановлення не лише відсутності чи наявності ознак загальних суб’єктів у осіб, які виконують діяння, але й встановлення умислу на спільне вчення діяння та розуміння наслідків таких дій.
Встановлено, що опосередковане виконання кримінального правопорушення буде за умови, що об’єктивна сторона кримінального правопорушення не виконується винною особою ні повністю, ні частково. Адже якщо особа виконує хоча б певну частину об’єктивної сторони, то вона виступає виконавцем (співвиконавцем) діяння, а не опосередкованим його виконавцем.
Документ
Кримінальне право України. Загальна частина.
(Хмельницький університет управління та права, 2026) Грищук В.К.
Навчально-науковий посібник підготовлений відповідно до програми навчальної дисципліни «Кримінальне право». У ньому на основі чинного Кримінального кодексу України і сучасних наукових позицій розглядаються у вигляді логічних схем питання: поняття, предмет, метод, завдання, принципи та система кримінального права; закон про кримінальну відповідальність; поняття та ознаки кримінального правопорушення; кримінальна відповідальність та її підстава; склад кримінального правопорушення; стадії вчинення кримінального правопорушення; співучасть у кримінальному правопорушенні; множинність кримінальних правопорушень; обставини, що виключають кримінальну протиправність діяння; звільнення від кримінальної відповідальності; поняття, мета, система та види покарань; призначення покарання; звільнення від покарання та його відбування, пом'якшення покарання; судимість; інші заходи кримінально-правового характеру; заходи кримінально-правового характеру щодо юридичних осіб; особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх. Пропонується для студентів, курсантів, аспірантів, докторантів, науково-педагогічних працівників юридичних факультетів закладів вищої освіти, працівників правоохоронних органів.
Документ
Доступ до суду з метою перевірки законності ухвал слідчого судді, які не можуть бути оскаржені під час досудового розслідування
(Актуальні питання у сучасній науці, 2025) Циганюк Ю.В.; Вітушинська О.О.
У статті досліджено доступ до суду з метою перевірки законності ухвал слідчого судді, які не можуть бути оскаржені під час досудового розслідування. Автори зазначають, що сьогодні існує прогалина у правовому регулюванні перевірки законності ухвал слідчого судді, які не можуть бути оскаржені під час досудового розслідування і вона могла би бути усунута різними шляхами: як використанням аналогії права (передбачена ч. 6 ст. 9 Кримінально-процесуального кодексу України), так і за допомогою правових позицій Верховного Суду. Але, поштовхом до вирішення проблеми перевірки законності ухвал слідчого судді, які не можуть бути оскаржені під час досудового розслідування може стати також і аналіз через категорію «доступу до суду», яке має засадниче значення для подачі заперечень на такі ухвали під час підготовчого провадження.
Аналіз обраної правової проблеми автори розпочали з дослідження наукових підходів до з’ясування суті «доступ до суду» та «доступ до правосуддя». Ними констатовано, що сьогодні відсутній єдиний спільний доктринальний підхід для тлумачення таких понять. Правильними, на їх думку, є підходи для розмежування понять «доступ до суду» та «доступ до правосуддя» через загальне і конкретне.
Досліджуючи питання щодо доступу до суду з метою перевірки законності ухвал слідчого судді, які не можуть бути оскаржені під час досудового розслідування автори прихильно ставляться до розуміння доступу до суду як елемента доступу до правосуддя. При цьому первинним, навіть засадничим, є доступ до суду, адже саме з доступу до суду розпочнеться правосуддя. Авторами
констатовано, що чинний Кримінальний процесуальний кодекс України не передбачає розгляду заперечень відповідно до закону, а тому говорити про доступ до правосуддя, у цій частині, не представляється можливим.
Автори роблять висновок, що надаючи такий доступ до суду законодавець не забезпечив доступу до правосуддя з метою перевірки законності ухвал слідчого судді, які не можуть бути оскаржені під час досудового розслідування, а, відповідно, така прогалина мала би бути врегульована детальніше, із забезпеченням ефективності такого процесуального механізму, або усунена і наводять приклад, що одним із варіантів нормативного регулювання є включення до норм Кримінального процесуального кодексу України, які регулюють вступні промови сторін судового провадження, можливості ними у вступних промовах викласти свої заперечення на ухвали слідчого судді, які не можуть бути оскаржені під час досудового розслідування.
Документ
Філософсько-правові критерії допустимості таємниць у кримінальному процесі
(Право UA, 2025) Циганюк Ю.В.
У статті досліджується філософсько-правова природа інституту таємниці в кримінальному процесі України з урахуванням основоположних категорій істини, справедливості та прав людини. Показано, що таємниця у праві є не лише техніко-юридичним інструментом, а й ціннісною категорією, яка відображає межу між публічним і приватним, між обов’язком держави забезпечувати істину у кримінальному провадженні та необхідністю охорони гідності, честі, безпеки особи. В роботі систематизовано філософські підходи до розуміння таємниці: онтологічний (як форма прихованої інформації), гносеологічний (як обмеження доступу до знань) та аксіологічний (як правова цінність, що забезпечує довіру та конфіденційність). Зроблено висновок, що в умовах демократичної правової держави таємниця має бути інструментом балансу між суспільним інтересом у встановленні істини та індивідуальними правами людини.
Проаналізовано нормативне закріплення різних видів таємниць у кримінальному процесі України – адвокатської, слідчої (досудового розслідування), лікарської, державної. Окрему увагу приділено практиці Європейського суду з прав людини, де неодноразово підкреслювалось, що обмеження доступу до інформації повинно відповідати критеріям необхідності, пропорційності та бути підданим незалежному контролю. У статті пропонується концепція «критеріїв допустимості таємниць», яка включає часові межі їх дії, наявність обґрунтованої мети, судовий нагляд і збалансованість з правом на справедливий суд.
Підкреслюється, що надмірне чи свавільне використання інституту таємниці здатне підривати засади верховенства права та призводити до обмеження процесуальних гарантій особи. Водночас відмова від інституту таємниці також є неприйнятною, оскільки це загрожує руйнуванням довіри до адвокатури, медицини чи державної безпеки. Таким чином, філософсько-правовий аналіз дозволяє сформувати системне бачення таємниці як інституту, що одночасно обмежує і захищає, і має розглядатися як умова гармонізації інтересів держави та особи у кримінальному процесі.
Документ
Незгода з висновком експерта як результат оцінки доказів за внутрішнім переконанням
(Криміналістичний вісник, 2023) Циганюк Ю.В.; Шульгін С.О.
Висвітлено, ґрунтуючись на наукових джерелах і правозастосовній практиці, окремі аспекти незгоди з висновком експерта. Зокрема, заналізовано гарантії, які надаються висновку експерта від зловживань з боку суб’єктів оцінки доказів; допит експерта як один зі способів з’ясування (уточнення, роз’яснення) змісту висновку експерта; призначення додаткової або повторної експертизи для оцінки висновків попередньої судової експертизи; рецензії на висновки судових експертиз у кримінальному провадженні; суб’єкта залучення судового експерта для проведення судової експертизи; перевірку висновку експерта як підґрунтя для формування внутрішнього переконання у вигляді згоди або незгоди з висновком експерта.