Розвиток міжнародно-правових інститутів у зовнішніх відносинах держав періоду античності.
Ескіз недоступний
Дата
2021-03-07
Назва журналу
Номер ISSN
Назва тому
Видавець
АЛЬМАНАХ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА
Анотація
У статті досліджено розвиток міжнародно-правових інститутів у зовнішніх відносинах держав періоду античності. Визначено, що античний світ це особливий тип історії, який сформувався в умовах розвиненого громадянського суспільства, а його історія, культура, держава та право є основою європейської історії та європейської цивілізації. Розглянуто розвиток окремих інститутів міжнародного права в Стародавній Греції та Стародавньому Римі та загальні риси міжнародного права, властиві для цього регіону. Проаналізовано групи міжнародних відносин, які стали головними у зовнішній політиці стародавніх держав, і на базі яких сформовані інститути посольського права та права війни.
Визначено, що у греків був розвинутий інститут посольської місії, яка мала тимчасовий характер і конкретні цілі. Визначено, що праобразом міжнародних організацій у Стародавній Греції були амфіктіонії – релігійні союзи. Інститут права війни у Стародавній Греції підрозділяв війни на законні і незаконні. Встановлено, що Греки не знали інституту полону, тому вони розглядали два варіанта поводження з полоненими: продаж в рабство або вбивство.
Проаналізовано, що міжнародне право Стародавнього Риму розвивалось на основі багатьох норм, запозичених у Стародавньої Греції, проте саме римляни вдосконалили основні міжнародно-правові інститути. Досліджено, що зовнішньою політикою в Римі займались спочатку царі, згодом Сенат, диктатори і, нарешті, імператори. Визначено, що інститут посольства був досить розвинутий в Римі, послами призначали феціалів - особливу колегію жерців. Встановлено, що на феціалів покладався обов’язок здійснення процедури оголошення війни, укладення мирних договорів, що пов’язувалось з проведенням відповідних ритуалів з освячення міжнародних відносин. Розглянуто інші обов’язки феціалів, які полягають в підписанні договорів, організації підкорених провінцій, третейському врегулюванні міжнародних конфліктів, владнанні релігійних спорів. Встановлено, що з ІІІ ст. до н.е. переговори і дипломатичні місії доручаються особливим посольствам (legationes). Визначено, що здійснення зовнішніх зносин і укладення міжнародних договорів належало до компетенції Сенату, який здійснював загальне керівництво збройними силами.
Розглянуто міжнародні відносини в Стародавньому Римі в період республіки. Визначено, що діяльність послів у цей період регулювалась нормами ius legatorum (посольське право) і ius gentium (право народів).