Філософсько-правові критерії допустимості таємниць у кримінальному процесі
Ескіз недоступний
Дата
2025
Автори
Назва журналу
Номер ISSN
Назва тому
Видавець
Право UA
Анотація
У статті досліджується філософсько-правова природа інституту таємниці в кримінальному процесі України з урахуванням основоположних категорій істини, справедливості та прав людини. Показано, що таємниця у праві є не лише техніко-юридичним інструментом, а й ціннісною категорією, яка відображає межу між публічним і приватним, між обов’язком держави забезпечувати істину у кримінальному провадженні та необхідністю охорони гідності, честі, безпеки особи. В роботі систематизовано філософські підходи до розуміння таємниці: онтологічний (як форма прихованої інформації), гносеологічний (як обмеження доступу до знань) та аксіологічний (як правова цінність, що забезпечує довіру та конфіденційність). Зроблено висновок, що в умовах демократичної правової держави таємниця має бути інструментом балансу між суспільним інтересом у встановленні істини та індивідуальними правами людини.
Проаналізовано нормативне закріплення різних видів таємниць у кримінальному процесі України – адвокатської, слідчої (досудового розслідування), лікарської, державної. Окрему увагу приділено практиці Європейського суду з прав людини, де неодноразово підкреслювалось, що обмеження доступу до інформації повинно відповідати критеріям необхідності, пропорційності та бути підданим незалежному контролю. У статті пропонується концепція «критеріїв допустимості таємниць», яка включає часові межі їх дії, наявність обґрунтованої мети, судовий нагляд і збалансованість з правом на справедливий суд.
Підкреслюється, що надмірне чи свавільне використання інституту таємниці здатне підривати засади верховенства права та призводити до обмеження процесуальних гарантій особи. Водночас відмова від інституту таємниці також є неприйнятною, оскільки це загрожує руйнуванням довіри до адвокатури, медицини чи державної безпеки. Таким чином, філософсько-правовий аналіз дозволяє сформувати системне бачення таємниці як інституту, що одночасно обмежує і захищає, і має розглядатися як умова гармонізації інтересів держави та особи у кримінальному процесі.