Перегляд за Автор "Hrynko Svitlana"
Зараз показуємо 1 - 10 з 10
Результатів на сторінці
Налаштування сортування
- ДокументFamily legal relations in notarial activity in Ukraine digitalization conditions(Журнал східноєвропейського права, 2026) Hrynko Svitlana; Гринько С. Д.Метою статті є визначення особливостей сімейних правовідносин у нотаріальній діяльності в Україні в умовах цифровізації. Нотаріат виступає складовим елементом механізму правового регулювання сімейних правовідносин, поєднуючи в собі правозастосовну, превентивну та охоронну функції. Його діяльність спрямована не лише на фіксацію юридичних фактів, а й на забезпечення стабільності сімейних відносин, зменшення конфліктності та формування довіри до правових інститутів держави. Цифровізація нотаріальної діяльності є об’єктивним і незворотним процесом, який істотно впливає на здійснення сімейних прав. Вона створює нові можливості для підвищення доступності та ефективності нотаріальних послуг у сфері сімейного права, має відбуватися поступово, з урахуванням соціальної значущості таких правовідносин і необхідності забезпечення балансу між інноваціями та правовою безпекою. Цифровізація нотаріальної діяльності істотно трансформує порядок здійснення сімейних прав, змінюючи форми правочинів, способи ідентифікації учасників та механізми доступу до нотаріальних послуг. Впровадження системи «е-Нотаріат» демонструє значний потенціал підвищення ефективності та доступності нотаріальних процедур, однак супроводжується нормативною невизначеністю правового статусу електронних нотаріальних актів, особливо у сфері сімейного права. Цифрова ідентифікація та цифрова ідентичність особи є базовими передумовами функціонування цифрового нотаріату, проте у сімейних правовідносинах потребують підвищених стандартів достовірності, безпеки та нормативного закріплення. Гармонізація національного законодавства з європейськими стандартами, з урахуванням позитивного досвіду держав ЄС є необхідною умовою повноцінної цифровізації нотаріального забезпечення сімейних правовідносин та підвищення довіри суспільства до електронних нотаріальних дій.
- ДокументFeatures of harming consumers with disadvantages of goods, works (services) in a hybrid war: Roman law and modernity(Електронне наукове видання «Аналітично-порівняльне правознавство»., 2025) Hrynko Svitlana; Гринько С. Д.Римське право, як і римська республіканська державність, належать до тих віковічних культурних, політичних і юридичних цінностей, які з’явилися на світ у нашому спільному європейському домі близько двох з половиною тисяч років тому назад. Римська держава увійшла до світової історії завдяки своєму праву, так і могутності своєї армії. При цьому римська армія становила основу життя Риму за всіх часів існування її державності. Римська сентенція «Si vis pacem, para bellum» - «Якщо хочеш миру, готуйся до вiйни» - означає «мати боєздатне військо, тобто військо вмотивоване, забезпечене усім необхідним, з необхідним рівнем вишколу та дисципліни». При цьому, римляни вирішували це питання за допомогою військової науки, так і засобами публічного та приватного права, зокрема: продуманим державним устроєм, високим бойовим духом римлян, гарною зброєю, умінням римської верхівки згуртуватися для боротьби із зовнішнім супротивником, а також надзвичайно вдалою організаційною структурою їхніх легіонів. Таким чином, мир може бути тільки тоді, коли держава достатньо сильна, щоб захистити себе від потенційних ворогів. Якщо вона не здатна захищатися, вороги можуть скористатися слабкістю, що й призведе до війни. Тому сила та готовність до боротьби (сильна армія, сучасне озброєння, стратегія оборони) сприймаються як запобіжник агресії. Сентенція Стародавнього Риму набуває надзвичайно важливого значення в умовах збройної агресії росії, коли Україна зіткнулася з необхідністю захищати свою незалежність і територіальну цілісність. У цьому контексті «Si vis pacem, para bellum» не лише заклик, а й необхідність, яка наголошує на тому, що для досягнення миру потрібна сильна армія, сучасне озброєння та готовність до відсічі агресору. Як зазначає Є. О. Харитонов: «Досвід Риму у забезпеченні стану «готовності до війни заради миру» є гарним прикладом і для нашої, насиченої загрозами гібридної війни, доби». Збройна агресія росії проти України набула форми гібридної війни, яка має за мету дестабілізувати противника, завдати йому шкоди та послабити його без офіційного оголошення війни. Як зазначає О. Буряченко, «гібридна війна є новою формою сучасних конфліктів, що відрізняється від класичних конфліктів своєю складністю та масштабністю впливу на суспільство, економіку, а також політичні процеси цільової держави та її громадян». Гібридна війна становить надзвичайно велику небезпеку для противника, оскільки застосовуються різні засоби для її ведення (військові дії, інформаційна та кібератака, економічний тиск, політична та соціальна дестабілізація, тощо). Тобто гібридна війна поєднує традиційні військові дії з нетрадиційними засобами впливу на противника. Досліджуючи соціокультурний вимір проблеми гібридної війни О. Коломієць звертає увагу на ще одну неявну загрозу внаслідок гібридної війни, це «затягування конфлікту, що кінець-кінцем призведе до зменшення рівня довіри як у горизонтальних, так і на вертикальних відносинах всередині суспільства, наслідком чого, неодмінно стане розчарування та деморалізація. Ключовим тут є факт розсіювання волі до перемоги через довгий час впливу на свідомість». Досліджуючи «гібридизацію» засад регулювання цивільних відносин в умовах гібридної війни та воєнного стану, Є. О. Харитонов та О. І. Харитонова наголошують, що «внаслідок збройної агресії росії найбільшого потрясіння зазнала система регулювання цивільних відносин, котра вже за самою своєю суттю призначена забезпечувати звичайне, повсякденне буття людини». На думку вчених, «відколи російська військова агресія стала повномасштабною, стала очевидною необхідність суттєвого підвищення ефективності механізму правового регулювання, зокрема, адекватного регулювання цивільних відносин і реалізації та захисту цивільних прав в умовах запровадження воєнного стану». Таким чином, сучасна гібридна війна держави-агресора росії проти України істотно впливає на концепт приватного права, зокрема у сфері зобов’язань із відшкодування шкоди, завданої споживачам недоліками товарів, робіт (послуг).
- ДокументБЕЗПЕРЕРВНІСТЬ ВОЛОДІННЯ ЧУЖИМ МАЙНОМ ЯК УМОВА НАБУТТЯ ПРАВА ВЛАСНОСТІ ЗА НАБУВАЛЬНОЮ ДАВНІСТЮ(Аналітично-порівняльне правознавство., 2023) Hrynko Svitlana; Serdechna Iryna; Гринько С. Д.; Сердечна І.Л.Наукова стаття присвячена дослідженню питання безперервності володіння чужим майном як підстави набуття права власності за набувальною давністю. Підкреслюється, що набувальна давність – це сплив визначеного законом строку, внаслідок чого в особи, яка володіє чужим майном, виникає на нього право власності за умови дотримання вимог закону, зокрема добросовісності, відкритості, безперервності володіння ним.Метою наукової статті є розкрити сутність безперервності володіння чужим майном як умови набуття права власності за набувальною давністю. Автори зазначають, що інститут набувальної давності пов'язаний із цивільно-правовими строками, а також із цивільно-правовим механізмом набуття права власності. В статті вказано на те, що безперервність володіння чужим майном означає: 1) володіння чужим майном протягом строку набувальної давності (10 та 15 років); 2) строк набувальної давності не переривався.
- ДокументДОГОВІР УПРАВЛІННЯ СПАДЩИНОЮ В УКРАЇНІ ТА КРАЇНАХ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ: ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ(Наукові записки, 2024) Hrynko Svitlana; Romas Mariia; Гринько С. Д.; Ромась М.І.Стаття присвячена порівняльно-правовому аналізу законодавчого регулювання договору управління спадщиною у країнах Європейського Союзу та Україні. Починаючи з України, було встановлено, що договір правління спадщиною укладається лише якщо у складі спадщини є майно, яке потребує управління та відсутні спадкоємці або виконавець заповіту. Виявлено колізію між регулюванням управлінням майном у Цивільному кодексі України та законі України «Про нотаріат», яким досить розгорнуто регулюється питання управління спадщиною, однак можливість укладення договору управління спадщиною передбачена лише, якщо у складі спадщини є корпоративні права для управління ними. Вказано, що договір управління спадщиною не є різновидом договору управління майном, який регулюється главою 70 Цивільного кодексу України, хоча мають певні спільні ознаки. Проаналізоване цивільне законодавство країн Європейського Союзу передбачає встановлення управління спадщиною переважно судом, без укладення договору про управління спадщиною. Німецьке цивільне законодавство регулює управління спадковим майном через самостійне управління спадкоємцями, або через суд за клопотанням таких спадкоємців або кредиторів спадкодавця. Суд призначає управителя, який зобов’язаний управляти спадщиною та відповідає перед кредиторами спадковим майном, адже спадкоємці у такому випадку не мають права управляти спадщиною до її прийняття. Цивільне законодавство Чехії має схоже регулювання, адже адміністратор призначається або самим спадкодавцем у заповіті або ж судом. При цьому важливе значення має виконавець заповіту, якому такий адміністратор буде підзвітним. Найбільша роль в установленні управління спадщиною належить суду у Латвії, адже суд може самостійно вживати заходів до охорони спадкового майна, а саме призначати опікуна для управління, який підзвітний цьому суду. Зроблено висновок, що наявність у вітчизняному цивільному законодавстві такого інструменту як договір управління спадщиною є позитивним явищем, на відміну від занадто високої ролі суду у європейській практиці.
- ДокументЗначення наказу командира для виникнення зобов’язання з відшкодування шкоди, завданої військовослужбовцем внаслідок його виконання(Часопис цивілістики, 2023) Гринько С. Д.; Hrynko SvitlanaСтаття присвячена визначенню значення наказу командира для виникнення зобов’язання з відшкодування шкоди, завданої військовослужбовцем внаслідок його виконання. Встановлено, що виконання військовослужбовцем наказу командира є його військовим обов’язком і засобом забезпечення військової дисципліни. Розрізняють законні та незаконні накази командира. Сформульовано такі положення про значення наказу командира для виникнення юридичної відповідальності: 1) за віддання та виконання законного наказу для командира та підлеглого військовослужбовця юридична відповідальність не настає, оскільки такий наказ має правомірний характер; 2) за віддання та виконання незаконного наказу настає юридична відповідальність для командира, який його віддав, якщо військовослужбовець повідомив про незаконність характеру цього наказу; якщо військовослужбовець не повідомив, - він буде також нести юридичну відповідальність; 3) за віддання та виконання явно протиправно кримінального наказу для командира та підлеглого військовослужбовця настає юридична відповідальність; 4) за віддання явно протиправно кримінального наказу лише для командира настає юридична відповідальність, якщо військовослужбовець відмовився його виконувати. Обґрунтовано, що Міністерство оборони України та військові формування відносяться до органів державної влади (виконавчої), а на військовослужбовців покладається виконання державної служби особливого характеру. Відповідно у разі завдання шкоди військовослужбовцями при здійсненні ними своїх військових повноважень вона відшкодовується державою незалежно від вини цієї особи-військовослужбовця. Зроблено висновки про значення наказу командира для виникнення зобов’язання з відшкодування шкоди, завданої військовослужбовцем внаслідок його виконання: 1) шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконним наказом командира при виконанні обов’язків військової служби, зокрема віданням і виконанням військовослужбовцем явно протиправно кримінального наказу, відшкодовується державою; 2) держава, відшкодувавши шкоду, завдану незаконним наказом командира, зокрема віданням і виконанням військовослужбовцем явно протиправно кримінального наказу, має право зворотної вимоги до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування (крім відшкодування витрат, пов’язаних із трудовими відносинами та відшкодування моральної шкоди); 3) до обставин звільнення держави від обов’язку відшкодування шкоди є її завдання внаслідок віддання законного наказу командира та виконання такого наказу підлеглим військовослужбовцем.
- ДокументКонцептуальні засади визначення підстави та умови виникнення деліктних зобов’язань за правом Стародавнього Риму(Юридичний науковий електронний журнал, 2015) Hrynko Svitlana; Гринько С.Д.Стаття присвячена дослідженню концептуальних засад визначення підстави та умов виникнення деліктних зобов’язань за правом Стародавнього Риму. Встановлено, що юридичною підставою виникнення деліктних зобов’язань за римським правом визнавали наявність правопорушення, делікту, а умовами – ознаки, передбачені законом, за якими кваліфікували дію як приватний делікт.
- ДокументМИРОВА УГОДА У ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ ЯК ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРИНЦИПУ ДИСПОЗИТИВНОСТІ(Науковий вісник Ужгородського національного університету, 2023) Hrynko Svitlana; Romas Mariia; Гринько С. Д.; Ромась М.І.Стаття присвячена аналізу мирової угоди як гарантії принципу диспозитивності у цивільному процесі. Утім, підґрунтям для здійснення будь-яких процесуальних правовідносин є матеріальне право. Так, цивільно-процесуальний принцип диспозитивності є аналогом принципу свободи у цивільному праві. Принцип диспозитивності у цивільному процесуальному розумінні означає можливість учасниками справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Диспозитивність у цивільно-правовому розумінні є свободою вчиняти процесуальні дії вільно, без примусу. Проявом диспозитивності у цивільному процесі є те, що сторони цивільного провадження вправі відмовитись від своїх претензій одна до одної на будь-якому етапі судового розгляду відмовившись від позову або визнавши його, або ж уклавши мирову угоду. Укладення сторонами мирової угоди на будь-якій стадії судового провадження є забезпеченням приниципу диспозитивності – свободи вільно розпоряджатися своїми процесуальними та матеріальними правами. Досліджено, що мирова угода є механізмом примирення та результатом домовленості сторін. Метою укладення мирової угоди є врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов’язків сторін. Також сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, що мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб. Мирова угода є змішаним договором, оскільки регулюється одночасно двома галузями права – цивільним та цивільним процесуальним. У зв’язку з цим до мирової угоди можуть бути застосовані норми, що стосуються двостороннього правочину, цивільного зобов’язання та цивільно-правового договору. Спільні риси між цими поняттями по відношенню до мирової угоди полягають у тому, що мирова угода є двостороннім договором зі специфічним предметом, суб’єктним складом, правами та обов’язками, формою. Мирова угода також вважається укладеною з моменту досягнення сторонами усіх істотних умов, що характеризує її як консенсуальний цивільно-правовий договір. Істотними умовами мирової угоди як цивільно-правового договору є умови про предмет та строки. Усе вказане означає, що у зв’язку зі своєю правовою природою мировій угоді притаманні як процесуальні, так і матеріально-правові ознаки.
- ДокументОСОБЛИВОСТІ МЕХАНІЗМУ ВИКОНАННЯ ЗОБОВ’ЯЗАННЯ З ДОГОВОРУ КУПІВЛІ-ПРОДАЖУ(Право і суспільство, 2024) Hrynko Svitlana; Zaverukha Sergey; Гринько С. Д.; Заверуха С.В.«Будь-який договір укладається з певною метою. Правова мета договору є елементом договору і його матеріальною підставою. Шляхом виконання договору здійснюються певні інтереси осіб, для яких договір виступає засобом задоволення інтересу». Як зазначено у рішенні Конституційного Суду України, охоронюваний законом інтерес є гарантований державою простий легітимний дозвіл задовольняти виникаючі потреби і забезпечувати себе певними благами. Сторони вступають у договірні правовідносин для того, щоб одержати або здійснити певне виконання. Тому законодавець встановлює принцип, згідно з яким «договір є обов’язковим для виконання сторонами» (ст. 629 ЦК України). Відповідно не може виникати зобов’язання, щодо якого виконання не передбачається. Якщо правовідношення втілюється у форму цивільно-правового зобов’язання, яке сторони не мають наміру виконати, тоді має місце нікчемний правочин. Договір купівлі-продажу та цивільно-правова відповідальність за його порушення завжди займали центральне місце в науці і практиці. Нині проблеми виконання договору і застосування відповідальності не втратили своєї актуальності, так як розвиток ринкових відносин зумовив розширення сфери застосування цього договору. Відповідно з’являються протиріччя у діяльності суб’єктів договірних правовідносин, а також багаточисленні їх порушення.
- ДокументОсобливості цивільно-правової відповідальності за шкоду, завдану споживачам внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг) в умовах гібридної війни в Україні(Журнал східноєвропейського права, 2025) Hrynko Svitlana; Гринько С. Д.Стаття присвячена визначенню особливостей цивільно-правової відповідальності за шкоду, завдану споживачам внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг) в умовах гібридної війни в Україні. Встановлено, що цивільно-правова відповідальність за шкоду, завдану споживачам внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг) в умовах гібридної війни, має свої особливості, оскільки мають значення як цивільне законодавство про захист прав споживачів, так і різні факти прояву гібридної війни. В умовах гібридної війни завдання шкоди споживачам недоліками товарів, робіт (послуг) може бути спричинено такими обставинами: 1) оповіщенням населення про загрозу атаки з повітря; 2) повідомленням про замінування приміщення; 3) внаслідок завдання шкоди життю, здоров’ю фізичних осіб чи майну фізичних і юридичних осіб ракетними чи артилерійськими ударами, чи іншим чином; 4) руйнуванням або пошкодженням об’єктів критичної інфраструктури, зокрема транспортної, енергетичної, газової систем, закладів охорони здоров’я; 5) через дефекти продукції; 6) відсутністю інформації про товар та ін. Особливості цивільно-правової відповідальності за шкоду, завдану споживачам внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг) в умовах гібридної війни, виявляються в умовах виникнення відповідальності, зокрема у значенні суб’єктивної умови (вини), суб’єктах відповідальності та підставах звільнення від обов’язку відшкодувати шкоду. Специфіка умов виникнення відповідальності: 1) протиправність перебуває у взаємозв’язку із кримінальною протиправністю, однак для притягнення до цивільно-правової відповідальності за завдану шкоду виготовлювача (виробника) товару, виконавця робіт (послуг) потрібно встановити наявність цивільної протиправності (порушення об’єктивного та суб’єктивного цивільного права); 2) концепція причинно-наслідкового зв’язку має включати додатковий ланцюг подій, пов’язаний ще з однією причиною – гібридною війною; 3) вина є обов’язковою умовою цивільно-правової відповідальності виготовлювача (виробника) товару, виконавця робіт (послуг) за шкоду, завдану в умовах гібридної війни. Суб’єктами відповідальності можуть бути: 1) виготовлювач (виробник) товару, виконавець робіт (послуг); 2) російська федерація як держава-агресор; 3) особа, яка вчинила протиправну поведінку, наприклад, яка повідомила інформацію про неправдиве замінування. Підставами звільнення виготовлювача товару, виконавця робіт (послуг) від відшкодування шкоди є збройна агресія російської федерації, як дія непереборної сили, та протиправні дії третіх осіб. Зроблено висновок, що за встановленням факту порушення потерпілим правил користування або зберігання товару, результатів робіт (послуг) внаслідок збройної агресії, то причиною завдання шкоди слід розглядати збройну агресію як дію непереборної сили, а не факт порушення, як самостійну підставу звільнення від відповідальності виготовлювача товару, виконавця робіт (послуг).
- ДокументПОНЯТТЯ ПАЦІЄНТА ЯК УЧАСНИКА ВІДНОСИН У СФЕРІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я(Журнал східноєвропейського права. 2024, 2024) Hrynko Svitlana; Порозова І.Ю.; Гринько С. Д.; Porozova InnaУ статті визначено ознаки та поняття пацієнта як учасника відносин у сфері охорони здоров’я. Зроблено висновок, що у юридичній літературі з охорони здоров’я мають місце різні позиції щодо ознак пацієнта та визначення поняття цієї категорії. Вирішення цього питання має значення для визначення особливостей цивільної правосуб’єктності пацієнта.