Перегляд за Автор "Легких В.В."

Зараз показуємо 1 - 3 з 3
  • Ескіз недоступний
    Документ
    Використання штучного інтелекту у кримінальному провадженні
    (Наука і техніка сьогодні, 2025) Циганюк Ю.В.; Легких В.В.
    Стаття присвячена комплексному аналізу застосування технологій штучного інтелекту (далі – ШІ) у кримінальному провадженні з урахуванням сучасних міжнародних стандартів, існуючих наукових підходів та практичних потреб правоохоронної діяльності. Автори обґрунтовують актуальність використання ШІ, зумовлену різким збільшенням обсягу цифрової інформації, складністю її обробки та необхідністю підвищення ефективності розслідувань. У роботі окреслено три ключові напрями впровадження ШІ: запобігання злочинності, досудове розслідування та судовий розгляд. Науковці пропонують розмежовувати у кримінальному процесі три категорії застосування ШІ: аналітичні інструменти, системи підтримки рішень та автоматизовані рішення, наголошуючи на неприпустимості повної алгоритмізації судових і процесуальних рішень. Розглянуто можливості інтелектуального пошуку, OSINT-аналізу, класифікації даних, відеоаналітики, розпізнавання облич та інших технологій, що значно прискорюють обробку доказів і підвищують точність встановлення обставин злочину. Окрема увага приділена системам прогнозування ризику рецидиву чи неявки до суду, пріоритизації слідчих версій та цифровим засобам моніторингу діяльності органів досудового розслідування. Автори наголошують на суттєвих ризиках, пов'язаних із використанням ШІ: потенційній упередженості алгоритмів, загрозі порушення приватності, відсутності прозорості моделей, небезпеці появи «правових ілюзій». У статті сформульовано вимоги до допустимості та достовірності даних, згенерованих ШІ, та запропоновано низку процесуальних запобіжників, зокрема ведення «технічного досьє системи», верифікацію цифрових доказів, обов'язковий людський контроль, а також удосконалення КПК України шляхом закріплення спеціального регулювання ШІ. Зроблено висновок, що ШІ вже є реальним інструментом кримінального правосуддя, проте його впровадження повинно відбуватися з урахуванням принципів справедливого судочинства, гарантій прав людини та чітко визначених процесуальних стандартів. Стаття становить теоретичну та практичну цінність для науковців, суддів, прокурорів, адвокатів і всіх фахівців, залучених до цифрової трансформації кримінального процесу.
  • Ескіз недоступний
    Документ
    Заборона нелюдського поводження у кримінальному процесі: тест мінімальної жорстокості
    (Наукові інновації та передові технології, 2025) Циганюк Ю.В.; Легких В.В.; Конончук Б.Р.
    У статті досліджено заборону нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження крізь призму «тесту мінімального рівня жорстокості» як ключового критерію оцінки законності та пропорційності примусових заходів у кримінальному процесі. На основі положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики ЄСПЛ розкрито зміст порогу «мінімальної жорстокості», його відносний характер та залежність від тривалості, інтенсивності, наслідків і контексту застосованої сили, включно з уразливістю особи. Показано еволюцію стандартів від «класичних» форм фізичного насильства до психологічного тиску й комбінованих методів, зокрема крізь аналіз справ «Ireland v. the United Kingdom», «Bouyid v. Belgium», «Jalloh v. Germany», «Burlya and Others v. Ukraine», «Kucheruk v. Ukraine» та новіших рішень. Обґрунтовано, що у вітчизняному правозастосуванні тест мінімальної жорстокості має застосовуватися до затримання, приводу, освідування, відбору зразків, тимчасового доступу тощо, з обов'язковою перевіркою необхідності та менш обтяжливих альтернатив. Узагальнено релевантну практику Верховного Суду, яка імплементує критерії пропорційності та належної мотивації, і вказано на процесуальні наслідки перевищення порогу (недопустимість доказів, обов'язок ефективного розслідування). Запропоновано практичні рекомендації для органів досудового розслідування й судів: обов'язкова відеофіксація примусу, медичний скринінг при затриманні, алгоритми сегрегації привілейованих даних, регулярний перегляд тривалих обмежень, посилення навчання поліцейських і прокурорів стандартам ЄСПЛ. Зроблено висновок про необхідність інституціоналізації тесту мінімальної жорстокості як операційного інструменту балансу між ефективністю розслідування та охороною гідності, з особливою увагою до вразливих груп і ризиків втручань.
  • Ескіз недоступний
    Документ
    Істина у кримінальному процесі: філософсько–правові засади та практичний вимір
    (Електронне наукове видання «Аналітично-порівняльне правознавство», 2025) Циганюк Ю.В.; Легких В.В.
    У статті здійснено філософсько-правове та процесуальне дослідження феномена істини у кримінальному процесі. Розкрито багатовимірну природу істини, що поєднує епістемологічні, морально-ціннісні та юридичні аспекти, визначаючи її одночасно і як результат пізнання, і як нормативний орієнтир функціонування органів правосуддя. Проаналізовано основні філософські концепції істини – кореспондентну, когерентну, прагматичну та конвенціоналістську – і показано, що жодна з них окремо не здатна повністю охопити складність правового знання. Наголошено, що у правовому вимірі істина є синтезом об’єктивної відповідності фактам та процесуальним вимогам до її здобуття. Зазначено, що правова істина не може бути результатом порушення людської гідності або принципів справедливості, оскільки процедура її встановлення є невіддільною від її змісту. У роботі проаналізовано нормативне закріплення істини у Кримінальному процесуальному кодексі України, включно з тісним зв’язком між обов’язком держави встановити істину, гарантіями належної правової процедури та презумпцією невинуватості. Особливу увагу приділено стандарту доказування «поза розумним сумнівом», який розглянуто як ключовий процесуальний інструмент забезпечення балансу між прагненням до істини та захистом особи від ризику помилкового засудження. Підкреслено, що цей стандарт не вимагає досягнення абсолютного знання, а визначає прагматичний рівень переконливості доказів, достатній для ухвалення справедливого судового рішення. У статті також узагальнено судову практику, яка засвідчує, що учасники процесу часто апелюють до категорії істини, тоді як суди переважно уникають її прямого використання, натомість зосереджуючись на оцінці доказів через призму процедурних гарантій. Це свідчить про поступовий перехід до моделі процесуальної істини як елементу справедливого суду. Зроблено висновок, що істина у кримінальному процесі є результатом законного, змагального та збалансованого процесуального пізнання, і надалі потребуватиме переосмислення з урахуванням технологічних змін, розвитку цифрових доказів і застосування штучного інтелекту.