repository.title.prefixbrowse.title.page

Перегляд за Автор "Гаврік Роман Олександрович"

Зараз показуємо 1 - 20 з 69

Адміністративний акт у системі інструментів публічного адміністрування: питання визначення та правової природи
(Економіка. Фінанси. Право, 2024) Токар Алла Миколаївна; Гаврік Роман Олександрович
У статті досліджено правову природу адміністративного акту в системі інструментів публічного адміністрування. Зазначено, що адміністративні акти – це індивідуальні правові акти та акти-дії органів публічної адміністрації, якими завершуються адміністративно-сервісні, адміністративно-деліктні провадження і реалізовуються або створюються умови для реалізації прав та законних інтересів фізичних та юридичних осіб, інтересів держави; нормативно-правові акти та адміністративні договори є самостійними інструментами діяльності органів публічної адміністрації In the paper, the authors conducted a study of the legal nature of an administrative act in the system of public administration instruments and the content of this concept in the administrative-legal doctrine and legislation on administrative procedure. It is noted that the law of the European Union and the legislation of individual European Union states defines an administrative act through the categories of individual legal acts, administrative-legal decisions of public administration bodies and administrative contracts with their participation, that is, through the instruments of activity of public administration bodies. On the other hand, the legal acts of the Council of Europe include regulatory legal acts as administrative acts of public administration bodies. In the administrative-legal doctrine of Ukraine, as a rule, an administrative act is defined precisely through the categories of decisions and actions of public administration bodies, that is, as defined in the Law of Ukraine "On Administrative Procedure". However, there are approaches to defining the concept of an administrative act as only an individual legal act that completes administrative proceedings (primarily of the administrative-service type); as an act that also completes administrative-delict proceedings; as individual acts and acts-actions of public administration bodies; as regulatory, individual legal acts, actions of public administration bodies and administrative acts with their participation. The key to defining the concept of an administrative act is the realization of the rights and legitimate interests of participants in administrative-procedural legal relations or the creation of conditions for such realization. The paper concludes that an administrative act is individual legal acts and acts-actions of public administration bodies, which complete administrative-service, administrative-delict proceedings and implement or create conditions for the realization of the rights and legitimate interests of individuals and legal entities, the interests of the state. Regulatory and legal acts and administrative agreements do not belong to administrative acts and are independent instruments of the activities of public administration bodies.
Адміністративний договір у публічному адмініструванні
(Проблеми сучасних трансформацій. Серія: право, публічне управління та адміністрування, 2024) Токар Алла Миколаївна; Гаврік Роман Олександрович
У науковій статті авторський колектив провів наукове дослідження поняття та правової природи адміністративного договору, дискусійні питання, що виникають при цьому у адміністративно-правовій доктрині. Автори вказують, що попри визначення поняття «адміністративний договір» у законодавстві України, питання його правової природи та сфери застосування у адміністративно-правовій доктрині залишається невизначеним або дискусійним. У судовій практиці щодо здійснення судового контролю у правовідносинах, врегульованих адміністративними договорами, досить утрудненим є відмежування адміністративного договору від договору приватно-правового характеру. Метою наукової статті стало наукове дослідження поняття та правової природи адміністративного договору, визначення дискусійних питань, що виникають при цьому у адміністративно-правовій доктрині. У науковій статті визначено, що у адміністративно-правовій доктрині адміністративний договір може визначатися як у формальному сенсі (як договір, як правовий акт), так і у функціональному (як регулятор адміністративно-правових відносин, інструмент або форма діяльності органів публічного адміністрування). Для розуміння дійсної сутності адміністративного договору необхідним є врахування як формального, так і функціонального чинника. З одного боку, адміністративний договір має договірний характер, оскільки визначає взаємні права та обов’язки учасників адміністративно-правових відносин, що відрізняє його від адміністративного акту, який має односторонній характер, з іншого – найчастіше він є заміною адміністративного акту, оскільки по суті і адміністративний договір, і адміністративний акт спрямований на прийняття рішення у адміністративних правовідносинах, пов’язаних із визначенням або розмежуванням компетенції, видатків або реалізацією повноважень органу публічної адміністрації у адміністративно-сервісних правовідносинах. В законодавстві визначені лише два критерії для розмежування адміністративного договору від приватно-правового договору та адміністративного акту: а) двосторонній характер, коли суб’єктами видання є або кілька суб’єкти владних повноважень, або суб’єкт владних повноважень та фізична та/або юридична особа; б) чіткий перелік випадків укладання адміністративного договору, який визначено законом. In the scientific article, the authors conducted a scientific study of the concept and legal nature of an administrative contract, and the controversial issues that arise in the administrative-legal doctrine. The authors indicate that despite the definition of the concept of “administrative contract” in the legislation of Ukraine, the issue of its legal nature and scope of application in the administrative-legal doctrine remains uncertain or controversial. In judicial practice regarding the exercise of judicial control in legal relations regulated by administrative contracts, it is quite difficult to distinguish an administrative contract from a private-law contract. The purpose of the scientific article was a scientific study of the concept and legal nature of an administrative contract, and the definition of controversial issues that arise in the administrative-legal doctrine. The scientific article determined that in the administrative-legal doctrine, an administrative contract can be defined both in a formal sense (as a contract, as a legal act) and in a functional sense (as a regulator of administrative-legal relations, a tool or form of activity of public administration bodies). To understand the true essence of an administrative contract, it is necessary to consider both the formal and functional factors. On the one hand, an administrative contract is contractual in nature, since it determines the mutual rights and obligations of participants in administrative-legal relations, which distinguishes it from an administrative act, which is unilateral in nature, on the other hand, it is most often a substitute for an administrative act, since in essence both an administrative contract and an administrative act are aimed at making a decision in administrative legal relations related to the definition or delimitation of competence, expenses or the exercise of the powers of a public administration body in administrative-service legal relations. The legislation defines only two criteria for distinguishing an administrative contract from a private law contract and an administrative act: a) bilateral nature, when the subjects of the publication are either several subjects of authority, or a subject of authority and an individual and/or legal entity; b) a clear list of cases of concluding an administrative agreement, which is defined by law.
Адміністративно-правовий режим тимчасово окупованих територій: дискусійні питання визначення поняття та елементів в контексті участі службових осіб прикордонних підрозділів у протидії правопорушенням, які вчиняються на межі тимчасово окупованої території
(Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія «Право», 2020) Гаврік Роман Олександрович; Репецький Павло
В науковій статті автор провів наукове дослідження особливостей визначення поняття та елементів адміністративно-правового режиму тимчасово окупованих територій, а також розкриття участі органів та посадових осіб Державної прикордонної служби України у правовідносинах, пов’язаних із реалізацією адміністративно-юрисдикційних повноважень щодо забезпечення дотримання порядку в’їзду на тимчасово окуповану територію України та виїзду з неї, а також інших правовідносин, пов’язаних із правовим режимом тимчасово окупованих територій за участю органів та службових осіб Державної прикордонної служби України. В результаті проведеного дослідження автор прийшов до висновків, що елементами адміністративно-правового режиму тимчасово окупованих територій є: загальний адміністративно-правовий режим та окремі вилучення із нього, пов’язані із: невизнанням юридичних наслідків за рішеннями, діями та бездіяльністю суб’єктів владних повноважень тимчасово окупованих територій; встановлення обмежень щодо перетинання межі з тимчасово окупованою територією, часткове поширення на ці правовідносини законодавства про прикордонний контроль із покладанням на прикордонні підрозділи відповідних контрольних повноважень щодо перевірки документів, огляду осіб, транспортних засобів, майна; відповідальність за порушення відповідного адміністративно-правового режиму з боку окремих фізичних та юридичних осіб, покладання на прикордонних підрозділів відповідних адміністративно-юрисдикційних повноважень. В Україні та Грузії адміністративно-правовий режим тимчасово окупованих територій встановлюється відповідно до окремих законів, якими встановлюються особливості участі прикордонних підрозділів у реалізації положень щодо забезпечення національної безпеки у прикордонній сфері у зв’язку із перетинанням межі тимчасово окупованої території, в Азербайджані та Молдові єдиного законодавства про тимчасово окуповану територію немає, а також не визначене місце прикордонних підрозділів у цій сфері). In the scientific article the author conducted a scientific study of the features of defining the concept and elements of the administrative and legal regime of the temporarily occupied territories, as well as disclosing the participation of bodies and officials of the State Border Guard Service of Ukraine in legal relations related to administrative and jurisdictional powers. travel to and departure from the temporarily occupied territory of Ukraine, as well as other legal relations related to the legal regime of the temporarily occupied territories with the participation of bodies and officials of the State Border Guard Service of Ukraine. As a result of the study, the author came to the conclusion that the elements of the administrative-legal regime of the temporarily occupied territories are: the general administrative-legal regime and certain exceptions from it, related to: non-recognition of legal consequences of decisions, actions and inaction temporarily occupied territories; establishment of restrictions on crossing the border with the temporarily occupied territory, partial extension of the legislation on border control to these legal relations with the imposition on the border units of the relevant control powers to inspect documents, inspect persons, vehicles, property; responsibility for violation of the relevant administrative and legal regime by certain individuals and legal entities, imposition on the border units of the relevant administrative and jurisdictional powers. In Ukraine and Georgia, the administrative and legal regime of the temporarily occupied territories is established in accordance with certain laws, which establish the specifics of the participation of border units in the implementation of provisions on national security in the border area in connection with crossing the border of the temporarily occupied territory. about the temporarily occupied territory is not present, and also the place of frontier divisions in this sphere is not defined).
Адміністративно-правовий статус військових адміністрацій як суб’єктів публічної адміністрації
(Аналітично-порівняльне правознавство, 2024) Токар Алла Миколаївна; Гаврік Роман Олександрович
В науковій статті авторський колектив провів наукове дослідження адміністративно-правового статусу військових адміністрацій як суб’єктів публічної адміністрації. У науковій статті вказано, щодо підходів до розуміння адміністративно-правового статусу військових адміністрацій, що склалися у адміністративно-правовій доктрині. Відповідно до першого підходу, військова адміністрація ототожнюється із відповідним місцевим органом виконавчої влади, на основі якого вона створюється, однак змінюєтьсяїї адміністративно-правовий статус, зокрема відбуваються зміни у порядку призначення начальника такої адміністрації, формуванні її складу, у підпорядкуванні, а також відбувається істотне розширення повноважень такого органу державної влади через наділення його повноваженнями щодо забезпечення заходів правового режиму воєнного стану. Другий підхід до розуміння адміністративно-правового статусу військової адміністрації передбачає її розгляд як окремої системи місцевих органів публічної адміністрації поруч із такими системами як система місцевих органів виконавчої влади та система органів місцевого самоврядування; військові адміністрації мають як специфічні повноваження щодо запровадження заходів правового режиму воєнного стану, так і повноваження тих місцевих органів публічної адміністрації на заміну яких вона створюється - обласні та районні військові адміністрації як правило виконують обов’язки місцевих державних адміністрацій, а військові адміністрації населених пунктів - також обов’язки органів місцевого самоврядування відповідних територіальних громад. Авторський колектив визначає, що особливостями адміністративно-правового статусу військових адміністрацій є: створення та ліквідація таких органів Президентом України за поданням відповідних обласних державних адміністрацій; залучення до їх складу не тільки працівників, а осіб, що проходять військову та правоохоронну публічну службу; здійснення фінансування залежно від того, які повноваження виконуються - відповідно до коштів державного та місцевого бюджетів; подвійність у підпорядкуванні - щодо виконання функцій оборонного характеру підпорядкування здійснюється Генеральному штабу Збройних Сил України, з інших питань - Кабінету Міністрів України та відповідній військовій адміністрації вищого рівня. In the scientific article, the authors conducted a scientific study of the administrative and legal status of military administrations as subjects of public administration. The scientific article indicates the approaches to understanding the administrative and legal status of military administrations that have developed in the administrative and legal doctrine. According to the first approach, the military administration is identified with the relevant local executive body, on the basis of which it is created, however, its administrative and legal status changes, in particular, changes occur in the procedure for appointing the head of such an administration, the formation of its composition, in subordination, and there is also a significant expansion of the powers of such a state authority through the granting of its powers to ensure the measures of the legal regime of martial law. The second approach to understanding the administrative and legal status of the military administration involves considering it as a separate system of local public administration bodies alongside such systems as the system of local executive bodies and the system of local self-government bodies; military administrations have both specific powers to introduce measures of the legal regime of martial law, and the powers of those local bodies of public administration to replace which it is created - regional and district military administrations, as a rule, perform the duties of local state administrations, and military administrations of settlements - also the duties of local self-government bodies of the relevant territorial communities. The author team determines that the features of the administrative and legal status of military administrations are: the creation and liquidation of such bodies by the President of Ukraine upon the proposal of the relevant regional state administrations; the involvement of not only employees, but also persons undergoing military and law enforcement public service in their composition; financing depending on what powers are exercised - in accordance with the funds of the state and local budgets; duality in subordination - regarding the performance of functions of a defensive nature, subordination is carried out to the General Staff of the Armed Forces of Ukraine, on other issues - to the Cabinet of Ministers of Ukraine and the relevant higher-level military administration.
Адміністративно-правові механізми забезпечення економічної безпеки
(Міжнародний науковий журнал "Інтернаука", 2026) Шишлюк Вікторія Русланівна; Гаврік Роман Олександрович; Літошенко Олена Святославівна
Вступ. Забезпечення економічної безпеки виступає одним з головних завдань для будь-якої держави. Зважаючи на сучасні глобальні виклики та повномасштабне вторгнення російської федерації на територію нашої держави дана проблематика набуває виняткової актуальності. Здатність національної економіки протистояти негативному впливу кризових явищ, забезпечення її сталого та ефективного розвитку лежить в основі для обороноздатності держави, консолідації суспільства та післявоєнного відновлення. В умовах російсько-української війни відбуваються трансформаційні процеси не лише самих дестабілізуючих чинників в економіці (зростання тіньового сектора економіки, цін, руйнування інфраструктури, дефіцит бюджетних коштів тощо), але й підходів до їх мінімізації. Це обумовлює потребу в адаптації та удосконалення вже наявних адміністративно-правових механізмів регулювання. Мета. Метою дослідження є розкриття адміністративно-правових механізмів забезпечення економічної безпеки задля кращого розуміння можливостей захисту національної економіки від впливу різноманітних факторів та забезпечення її подальшого стабільного сталого розвитку. Матеріали і методи. Матеріалами дослідження є: 1) нормативноправове забезпечення України; 2) науковий доробок вітчизняних та зарубіжних науковців, які займалися дослідженням даної проблематики. В процесі проведення даного дослідження були використані такі наукові методи: діалектичний та теоретичного узагальнення (для характеристики адміністративно-правових механізмів забезпечення економічної безпеки); порівняння, аналізу та синтезу (для дослідження різних підходів до розуміння сутності поняття «адміністративно-правові механізми» та їх систематизації в контексті забезпечення економічної безпеки); логічного узагальнення результатів (для формулювання висновків та розкриття перспектив подальших досліджень). Результати. У науковій статті розкрито сутність адміністративно-правових механізмів забезпечення економічної безпеки, під якими запропоновано розуміти комплекс положень, інститутів та засобів держави, покликаних захищати економіку від різноманітних небезпек шляхом регулювання та контролю, включаючи створення законодавчої бази, державного нагляду, ліцензування, реалізації ефективної антимонопольної політики, а також правових методів захисту прав господарюючих суб'єктів та запобігання корупції. Наведено основні адміністративно-правові механізми забезпечення економічної безпеки, зокрема нормативно-правове регулювання, державний контроль та нагляд, реалізація заходів адміністративного примусу, ліцензування та дозвільна система, інституційне забезпечення. Встановлено, що адміністративноправові механізми забезпечення економічної безпеки дають можливість належним чином регулювати економічні процеси, забезпечувати стабільність фінансової системи, а також протидіяти економічним небезпекам. Перспективи. В подальших наукових дослідженнях пропонується зосередитися на розробці напрямів удосконалення адміністративноправових механізмів забезпечення економічної безпеки в контексті подальшого післявоєнного відновлення нашої держави. Це дасть можливість закласти міцну основу для стабільного економічного розвитку України у повоєнний період. Introduction. It is undeniable that ensuring economic security is one of the main tasks for any state. Given the current global challenges and the full-scale invasion of the Russian Federation into the territory of our state, this issue is becoming exceptionally relevant. The ability of the national economy to withstand the negative impact of crisis phenomena, ensuring its sustainable and effective development is the basis for the state's defense capability, consolidation of society and post-war recovery. In the conditions of the Russian-Ukrainian war, transformation processes are taking place not only of the most destabilizing factors in the economy (growth of the shadow economy, prices, destruction of infrastructure, budget deficit, etc.), but also of approaches to their minimization. This necessitates the need to adapt and improve existing administrative and legal mechanisms of regulation. Purpose. The purpose of the study is to reveal the administrative and legal mechanisms of ensuring economic security in order to better understand the possibilities of protecting the national economy from the influence of various factors and ensuring its further stable sustainable development. Materials and methods. The materials of the study are: 1) regulatory and legal support of Ukraine; 2) scientific achievements of domestic and foreign authors who studied this issue In the process of conducting the study, the following scientific methods were used: dialectical and theoretical generalization (to characterize administrative and legal mechanisms for ensuring economic security); comparison, analysis and synthesis (to study different approaches to understanding the essence of the concept of "administrative and legal mechanisms" and their systematization in the context of ensuring economic security); logical generalization of results (formulation of conclusions and disclosure of prospects for further research). Results. The scientific article reveals the essence of administrative and legal mechanisms for ensuring economic security, which are proposed to be understood as a set of provisions, institutions and means of the state designed to protect the economy from various dangers through regulation and control, including the creation of a legislative framework, state supervision, licensing, implementation of an effective antimonopoly policy, as well as legal methods for protecting the rights of business entities and preventing corruption. The main administrative and legal mechanisms for ensuring economic security are presented, in particular, regulatory and legal regulation, state control and supervision, implementation of administrative coercion measures, licensing and permitting system, institutional support. It is established that administrative and legal mechanisms for ensuring economic security make it possible to properly regulate economic processes, ensure the stability of the financial system, and counteract economic dangers. Prospects. In further scientific research, it is proposed to focus on developing directions for improving administrative and legal mechanisms for ensuring economic security in the context of the further post-war restoration of our state. This will provide an opportunity to lay a solid foundation for the stable economic development of Ukraine in the post-war period
Визнання шлюбу недійсним як спосіб судового захисту сімейних прав та інтересів подружжя
(Актуальні проблеми вітчизняної юриспруденції, 2022) Гаврік Роман Олександрович
В науковій статті автор провів наукове дослідження визнання шлюбу недійсним як судового захисту сімейних прав та інтересів подружжя. Автор зазначає, що визнання шлюбу недійсним може спрямовуватися на захист права на шлюб, що порушене у разі, якщо він зареєстрований з особою, яка одночасно перебуває в іншому зареєстрованому шлюбі, і права на укладання шлюбу за вільною згодою; на анулювання існуючих сімейних прав та обов’язків подружжя, крім окремих прав добросовісної особи у недійсному шлюбі, як реакція на порушення з боку недобросовісної особи у недійсному шлюбі прав та невиконання обов’язків подружжя, що виявляється передусім у порушенні; в такому випадку також можна говорити про захист прав добросовісної особи у недійсному шлюбі, оскільки припиняються правові підстави реалізації сімейних прав (а отже і можливості зловживання ними) недобросовісною особою у недійсному шлюбі; на захист прав добросовісної особи у недійсному шлюбі, в тому числі: на поділ майна, набутого у недійсному шлюбі, як спільної сумісної власності подружжя; на проживання у житловому приміщенні, в яке вона поселилася у зв'язку з недійсним шлюбом; на окремі види аліментів; на прізвище, яке вона обрала при реєстрації шлюбу. В даному випадку анулювання цих прав не відбувається, навпаки вони зберігаються, однак вже не як права подружжя, а як права добросовісної особи у недійсному шлюбі – по суті відбувається зміна правовідношення саме в цьому контексті. На підставі проведеного дослідження, автор дійшов висновку, що визнання шлюбу недійсним є способом захисту сімейних прав та інтересів подружжя, що застосовується судом і проявляється в анулюванні шлюбного правовідношення, в результаті чого відбувається захист права особи права на шлюб та на укладання шлюбу за вільною згодою; в анулюванні існуючих сімейних прав та обов’язків подружжя, крім окремих прав добросовісної особи у недійсному шлюбі, як реакція на порушення з боку недобросовісної особи у недійсному шлюбі прав та невиконання обов’язків подружжя; на захист прав добросовісної особи у недійсному шлюбі, через зміну (трансформацію) прав подружжя у права добросовісної особи у недійсному шлюбі. In the scientific article, the author conducted a scientific study of annulment of marriage as a judicial protection of family rights and interests of spouses. The author notes that the annulment of the marriage may be aimed at protecting the right to marriage, which is violated if it is registered with a person who is in another registered marriage at the same time, and the right to enter into a marriage of free consent; to the annulment of the existing family rights and obligations of spouses, except for the individual rights of a person of good faith in an invalid marriage, as a reaction to a violation by an unscrupulous person in an invalid marriage of the rights and non-fulfillment of the obligations of the spouse, which is manifested primarily in the violation; in such a case, it is also possible to talk about the protection of the rights of a person of good faith in an invalid marriage, since the legal grounds for exercising family rights (and therefore the possibility of abusing them) by an unscrupulous person in an invalid marriage are terminated; to protect the rights of a bona fide person in an invalid marriage, including: to divide property acquired in an invalid marriage as joint joint property of the spouses; for living in the residential premises in which she settled due to an invalid marriage; for certain types of alimony; to the last name she chose when registering her marriage. In this case, the annulment of these rights does not occur, on the contrary, they are preserved, but not as the rights of spouses, but as the rights of a person of good faith in an invalid marriage – in fact, the legal relationship changes precisely in this context. On the basis of the conducted research, the author came to the conclusion that annulment of marriage is a way of protecting the family rights and interests of the spouses, which is applied by the court and manifests itself in the annulment of the marriage relationship, as a result of which the right of the person to marry and to enter into marriage by free consent is protected; in the annulment of the existing family rights and obligations of spouses, except for certain rights of a person of good faith in an invalid marriage, as a reaction to a violation of the rights and obligations of a spouse by an unscrupulous person in an invalid marriage; to protect the rights of a person of good faith in an invalid marriage, due to the change (transformation) of the rights of a spouse into the rights of a person of good faith in an invalid marriage.
Виключність як властивість рішення суду у цивільній справі, що набрало законної сили
(Науковий вісник Державної прикордонної служби України. Серія Юридичні науки, 2015) Гаврік Роман Олександрович
У зазначеній науковій статті проведене наукове дослідження юридичних особливостей виключності судових рішень, ухвалених у справах окремого провадження, що набрали законної сили. Зокрема, визначено поняття виключності рішення суду у справі окремого провадження, її правові наслідки. Виділені критерії визнання вимоги у справі про встановлення юридичного факту у окремому або позовному провадженні тотожною, тобто такою, що не може бути повторно розглянута у цивільному процесі. In the scientific article, conducted scientific research to legal features of exclusivity of judgments, adopted in special proceeding, entered into legal validity. In particular, it is determined that the exclusivity of judgments, adopted in order to special proceeding is the impossibility of application in the case of special proceeding at the identical requirement. If the requirement for the establishment of a legal fact is disputable, the judgment, adopted in special proceeding, entered into legal validity, will not be an obstacle to the adoption of the statement of claim with the relevant requirement. The legal facts, established by the judgment in special proceeding, which entered into legal validity, shall be recognized as such, which do not require proof in action proceeding. It prejudicial facts, established by such judgments, including facts about the recognition of a person as missing or announcement as deceased, incapacitated or restriction of civil capacity, the resumption of civil capacity, the adoption, establishment of facts of legal significance, is the basis for the committing appropriate actions by state and local authorities, their officials. Selected criteria for the recognition requirement in the case of the establishment of a legal fact in special and action proceedings as identical, that is, one which cannot be re-considered in civil proceedings. In particular, the criterion of identity requirement in special proceeding is the identity of the fact that person seeks to identify, the persons, which related by this fact and the identity of the applicant. At the same time, the presence of the judgment on restrictions on civil capacity does not preclude the filing of a statement of recognition of such person as incapable or of a resumption of civil capacity of a person. The recognition of a person missing does not exclude the adoption of a judgment on the announcement as deceased. The entry of such judgments into legal validity will mean the inability for persons involved in the case, submit an application with identical requirement as long as the judgment entered into legal validity, have not been canceled. In this regard, in the case of occurrence of a person, recognized as missing or declared as dead, and in case of recovery or significant improvement of the mental condition of a person declared incapable or of the disappearance of the grounds for restriction of legal capacity the person whose capacity is limited, it is possible to submit the application for cancellation of such judgment. According to the author, exclusivity is not inherent in a judgment in cases of adoption, due to the inability in practice to establish the identity requirements. In this case, even because of the identity of persons who participated in the case, and a child who is adopted, no identity requirements: causes and reasons for adoption, the circumstances testifying to the conformity of adoption to interests of the child are not identical
Вирішення спорів про компетенцію як вид судового контролю адміністративних судів за діяльністю публічної адміністрації в Україні
(Юридичний науковий електронний журнал, 2023) Буханевич Олександр Миколайович; Гаврік Роман Олександрович; Галус Олена Олександрівна
У науковій статті авторським колективом проведене наукове дослідження вирішення спорів про компетенцію як виду судового контролю адміністративних судів за діяльністю публічної адміністрації в Україні Авторський колектив дійшов висновку, що компетенційний спір – це спір між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління (публічної адміністрації), у тому числі – делегованих повноважень. Обов’язковою вимогою наявності компетенційного спору є участь у спірних правовідносинах органу публічної влади саме як суб’єкта владних повноважень, а не як суб’єкта господарської діяльності чи суб’єкта контролю. Аналіз судової практики у справах щодо встановлення наявності, відсутності компетенції, її реалізації суб’єктом владних повноважень дозволяє сказати, що досить частими є випадки неправильного віднесення спорів із суб’єктом владних повноважень до компетенційних. В судовій практиці є досить частими є випадки відмови у задоволенні позовних вимог або закриття провадження у справі з підстав, що відповідний позов або не є компетенційним або позивач не відповідає вимогам, які ставляться до позивача у компетенційному спорі. Також у статті зазначено, що позивачем у компетенційному спорі може бути лише суб’єкт владних повноважень, а не фізична чи юридична особа. Спір щодо зобов’язання відповідача вчинити певні дії залежно від наявності чи відсутності компетенції є похідним щодо компетенційного спору і не може бути вирішений без вирішення останнього; суб’єкт владних повноважень може делегувати повноваження лише в межах своєї компетенції. Не є компетенційним спором спір, коли фактично суб`єкт владних повноважень звернувся до суду до відповідача, який також є суб`єктом владних повноважень, із позовом не з приводу реалізації їх компетенції, а з приводу скасування рішень, які не порушують прав позивача; спір суб’єкта із іншим суб’єктом, якому він підзвітний і підконтрольний, і який, реалізуючи компетенцію, своїм рішенням визначив порядок і процедуру реалізації свого рішення; спір за позовом суб’єкта владних повноважень, який не має права на звернення до суду згідно із законодавством або положенням про цей орган. In the scientific article, the author's team conducted a scientific study of the resolution of disputes about competence as a type of judicial control of administrative courts over the activities of public administration in Ukraine. public administration), including delegated powers. A mandatory requirement for the existence of a competence dispute is the participation in disputed legal relations of a public authority as a subject of power, not as a subject of economic activity or a subject of control. The analysis of judicial practice in cases concerning the establishment of the presence or absence of competence, its implementation by the subject of power allows us to say that there are quite frequent cases of wrongly classifying disputes with the subject of power as competence. In judicial practice, there are quite frequent cases of refusal to satisfy claims or closing of proceedings on the grounds that the relevant claim is either not competent or the claimant does not meet the requirements for a claimant in a competent dispute. The article also states that the plaintiff in a jurisdictional dispute can only be a subject of authority, and not a natural or legal entity. The dispute regarding the defendant's obligation to perform certain actions depending on the presence or absence of competence is a derivative of the competence dispute and cannot be resolved without resolving the latter; the subject of authority can delegate authority only within the limits of his competence. A dispute is not a jurisdictional dispute when, in fact, a subject of authority has applied to the court to the defendant, who is also a subject of authority, with a claim not regarding the exercise of their competence, but regarding the annulment of decisions that do not violate the rights of the plaintiff; a subject's dispute with another subject to whom he is accountable and under control, and who, exercising competence, determined the order and procedure for the implementation of his decision by his decision; a dispute on the claim of a subject of authority, who does not have the right to appeal to a court in accordance with the legislation or a provision on this authority
Властивості судових постанов Верховного Суду України, ухвалених у цивільних справах, що набрали законної сили
(Форум права, 2013) Гаврік Роман Олександрович
Здійснено дослідження юридичних властивостей постанов Верховного Суду України, ухвалених у цивільних справах, що набрали законної сили у світлі сучасного правового статусу Верховного Суду України як судового органу, що здійснює перегляд судових рішень виключно з підстав, передбачених ст.355 Цивільного процесуального кодексу України. The research of legal properties of the judicial rulings of the Supreme Court of Ukraine, adopted in civil cases, which entered into the legal validity force in view of the present legal status of the Supreme Court of Ukraine as a judicial body that realized the retrial of judgments according to Clause 355 Code of civil procedure of Ukraine.
Встановлення режиму окремого проживання як спосіб захисту сімейних прав та інтересів подружжя, батьків та дітей
(Право та державне управління, 2022) Гаврік Роман Олександрович
В науковій статті автор провів наукове дослідження режиму окремого проживання як способу судового захисту сімейних прав та інтересів подружжя, батьків та дітей. Автор зазначає, що встановлення режиму окремого проживання подружжя може дозволити подружжю або одному із них захистити свої майнові права (в аспекті захисту прав на майно, набуте в період роздільного проживання), а також право не бути визнаним батьком дитини, що не є біологічно дитиною особи (у зв’язку із тим, що народилася після спливу десяти місяців після встановлення режиму сепарації). На підставі проведеного дослідження, автор дійшов висновку, що встановлення режиму окремого проживання подружжя є самостійним способом захисту сімейних прав та інтересів подружжя, який має подвійну правову природу. З одного боку, воно передбачає встановлення нового сімейного правовідношення – роздільного проживання подружжя, яке хоч і є шлюбним правовідношенням, однак передбачає блокування двох правових презумпцій – спільності майна подружжя та походження дитини від подружжя, що істотно впливає на майнові та особисті немайнові права подружжя. Тобто, з іншого боку, встановлення режиму окремого проживання подружжя є зміною сімейного правовідношення, що виявляється у зміні ряду сімейних прав подружжя. Як показує судова практика, основними причинами подання позовів про встановлення режиму окремого проживання подружжя крім захисту особистих немайнових прав, що порушуються іншим з подружжя є захист майнових прав, які виникли щодо майна, набутого в період роздільного проживання, в тому числі попередження можливих спорів щодо такого майна у майбутньому; захист спадкових прав, що виявляються у визнанні за особою, що перебувала у фактичних шлюбних відносинах із померлим спадкодавцем більш пріоритетного права на спадкування за заповітом порівняно із дружиною, що знаходилася із спадкодавцем в режимі окремого проживання; захист такого особистого немайнового права подружжя як право на припинення шлюбних відносин без остаточного розірвання шлюбу, якщо можливість реалізації права на розірвання шлюбу суперечить релігійним поглядам особи; захист права особи не бути визнаним батьком дитини автоматично, лише у зв’язку із перебуванням у шлюбі, у разі, якщо дитина народилася пізніше десяти місяців після встановлення режиму сепарації. In the scientific article, the author conducted a scientific study of the regime of separate residence as a way of judicial protection of family rights and interests of spouses, parents and children. The author notes that the establishment of a regime of separate residence of spouses may allow a spouse or one of them to protect their property rights (in the aspect of protecting rights to property acquired during the period of separate residence), as well as the right not to be recognized as the father of a child who is not a biological child of a person (in connection with the fact that she was born ten months after the establishment of the regime of separation). Based on the conducted research, the author came to the conclusion that the establishment of a regime of separate residence of spouses is an independent way of protecting the family rights and interests of spouses, which has a dual legal nature. On the one hand, it provides for the establishment of a new family legal relationship - the separate residence of the spouses, which, although it is a marital legal relationship, nevertheless provides for the blocking of two legal presumptions - the joint property of the spouses and the origin of the child from the spouses, which significantly affects the property and personal non-property rights of the spouses. That is, on the other hand, the establishment of a regime of separate residence of spouses is a change in the family legal relationship, which is manifested in a change in a number of family rights of the spouses. As judicial practice shows, the main reasons for filing lawsuits to establish the regime of separate residence of spouses, in addition to the protection of personal non-property rights violated by the other spouse, are the protection of property rights that arose in relation to property acquired during the period of separate residence, including the prevention of possible disputes regarding such property in the future; protection of inheritance rights, manifested in the recognition of a person who was in a de facto marital relationship with the deceased testator of a more priority right to inherit under a will compared to a wife who was living separately with the testator; protection of such a personal non-property right of spouses as the right to terminate marital relations without final divorce, if the possibility of exercising the right to divorce contradicts the religious views of the person; protection of a person’s right not to be recognized as the child’s father automatically, only in connection with being married, if the child was born later than ten months after the establishment of the separation regime
Вчинення окремих юридичних дій нотаріусом в системі способів захисту сімейних прав та інтересів
(Право та державне управління, 2022) Гаврік Роман Олександрович
В науковій статті автор провів наукове дослідження змісту окремих способів захисту сімейних прав та інтересів нотаріусами. Автор зазначає, що в сімейному законодавстві вичерпний список способів захисту сімейних прав та інтересів нотаріусом прямо не визначений, однак можна чітко визначити ряд інших дій правового характеру, спрямовані на захист сімейних прав, які вчиняються нотаріусами, такі як нотаріальне посвідчення договорів та накладення заборони відчуження майна дитини. Автор визначив, що в науковій літературі пропонується визнавати як способи захисту сімейних прав та інтересів нотаріусами лише вчинення виконавчого напису нотаріусом, або усі нотаріальні дії, що впливають на права учасників сімейних відносин. На підставі проведеного дослідження, автор дійшов висновку, що основними способами захисту сімейних прав та інтересів нотаріусом є вчинення виконавчого напису на сімейних договорах, передусім які містять зобов’язання сторін щодо надання утримання у сімейному праві; засвідчення згоди учасника сімейних відносин на вчинення іншим певних дій правового характеру (наприклад, згода на усиновлення дитини іншим з подружжя; аналогічна згода на усиновлення, що дається батьками дитини; згода одного з батьків на укладення іншим правочинів щодо транспортних засобів та нерухомого майна малолітньої дитини) чи засвідчує участь у сімейних відносинах від імені іншого учасника (наприклад, засвідчення заяви одного з подружжя про розірвання шлюбу від імені іншого подружжя, який з поважних причин не може подати заяву до органу державної реєстрації актів цивільного стану); накладення заборони відчуження батьками майна дитини за зверненням органу опіки та піклування з підстав, передбачених ч. 5 ст. 177 СК України, а після прийняття законопроекту № 5644 – також здійснення розірвання шлюбу у випадках, коли розірвання шлюбу за рішенням суду не є обов’язковим. Зазначені нотаріальні дії напряму випливають із положень сімейного законодавства, однак лише вчинення виконавчого напису спрямоване на припинення порушення сімейного права, інші способи, які застосовуються нотаріусами спрямовані на попередження порушення прав учасників сімейних відносин з боку інших учасників, які в силу свого становища мають відповідні можливості. In the scientific article, the author conducted a scientific study of the content of individual methods of protection of family rights and interests by notaries. The author notes that in family legislation, an exhaustive list of ways to protect family rights and interests by a notary is not directly defined, but a number of other legal actions can be clearly defined, aimed at the protection of family rights, which are performed by notaries, such as the notarization of contracts and the imposition of a ban on the alienation of a child's property. The author determined that in the scientific literature it is proposed to recognize as methods of protection of family rights and interests by notaries only the execution of an executive inscription by a notary, or all notarial actions, affecting the rights of family members. On the basis of the conducted research, the author came to the conclusion that the main ways of protecting family rights and interests by a notary are the execution of an executive inscription on family contracts, which primarily contain obligations of the parties to provide maintenance in family law; certification of the consent of a participant in family relations to commit certain legal actions to others (for example, consent to the adoption of a child by another spouse; similar consent to adoption given by the child's parents; the consent of one of the parents to the conclusion of other transactions regarding vehicles and real estate of a minor child) or certifies participation in family relations on behalf of the other participant (for example, certification of the application of one of the spouses on the dissolution of marriage on behalf of the other spouse, who, for valid reasons, cannot submit an application to the state registration body of acts of civil status); imposition of a ban on the alienation of the child's property by the parents at the request of the body of guardianship and guardianship on the grounds provided for in Part 5 of Art. 177 of the Civil Code of Ukraine, and after the adoption of the draft law No. 5644 - also the dissolution of marriage in cases, when divorce by court decision is not mandatory. The specified notarial actions directly follow from the provisions of family legislation, however, only the execution of an executive writ is aimed at stopping the violation of family law, other methods, which are applied by notaries are aimed at preventing the violation of the rights of participants in family relations by other participants who, by virtue of their position, have the appropriate opportunities.
Генеза правового дослідження державної політики у сфері освіти
(Вісник Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія Юридичні науки, 2019) Гаврік Роман Олександрович; Козицька Вікторія
У науковій статті проведено огляд основних доктринальних джерел як педагогічного профілю, так і правового характеру, що присвячені питанням правового дослідження державної політики у сфері освіти, зважаючи на процес реформування освітньої сфери, прийняття нових законів «Про освіту», «Про вищу освіту», «Про загальну середню освіту», «Про фахову передвищу освіту», реформування початкової, середньої та вищої освіти, запровадження нових методик та підходів до здійснення освітнього процесу. Автор відносить до визначальних проблем методології дослідження державної політики у освітній сфері визначення сутності і змісту предмета правового дослідження, яке планомірно випливає із загального бачення та розуміння науковцями предмета адміністративного права, особливо з погляду генези такого бачення. Автор зазначає, що винятково актуальним для реформування і удосконалення вітчизняної правової науки та національного законодавства є аналіз та використання досвіду державотворення, що сформувався в провідних країнах Європи та світу. Зазначена теза стосується передусім необхідності прийняття закону про адміністративну процедуру, ідея якого піддається різкій критиці з посиланням на звуження у цьому випадку предмета адміністративного права до виключного регулювання публічних адміністрацій. Водночас подібні зауваження є безпідставними і не відповідають дійсності.Також у науковій статті проаналізовано основні тенденції розвитку суспільства в умовах глобалізації, які мають певний вплив на освітню сферу будь-якої країни, та державну політику у сфері освіти. Результати аналізу свідчать про наявність актуальних тенденцій розвитку, характерних світовому рівню освітньої сфери, та їх специфічних національних особливостей в Україні.На основі виявлених тенденцій можна робити висновки про хід економічних процесів у сфері освіти, розглядати перспективи й прогнозувати зміну показників її розвитку. Аналіз досліджень в цій сфері дозволив виявити проблеми, що гальмують подальший розвиток освіти в Україні та знижують ефективність інвестування у цю сферу.Доведено, що вплив сукупності факторів викликає спільний ефект –зменшення потенціалу розвитку вітчизняної сфери освіти. In the scientific article the author reviews the main doctrinal sources of both pedagogical profile and legal character, which are devoted to the issues of legal research of state policy in the field of education, considering the process of reforming the educational sphere, adopting new laws "On Education", "On Higher Education", “On General Secondary Education”, “On Professional Higher Education”, reforming primary, secondary and higher education, introducing new methods and approaches to the implementation of the educational process. The author refers to the decisive problems of the methodology of public policy research in the educational sphere to determine the nature and content of the subject of legal research, which systematically follows from the general vision and understanding of the subject of administrative law, especially from the point of view of the genesis of such a vision. The author points out that the analysis and use of the experience of state-building, which was formed in the leading countries of Europe and the world, is extremely relevant for reforming and improving the national legal science and national legislation. This thesis concerns, first and foremost, the need for the adoption of a law on administrative procedure, the idea of which is strongly criticized with reference to the narrowing in this case of the subject of administrative law to the exclusive regulation of public administrations. At the same time, such remarks are unfounded and untrue. The article analyzes the main tendencies of society development in the conditions of globalization, which have a certain impact on the educational sphere of any country, and state policy in the sphere of education. The results of the analysis indicate that there are current trends in development characteristic of the world level educational sphere and their specific national patches in Ukraine. Based on the trends identified, it is possible to draw conclusions about the nature of economic processes in education, to consider the prospects and to predict changes in its development indicators. Analysis of research in this area has revealed the problems that hinder the further development of education in Ukraine and reduce the effectiveness of investment in this field. It is proved that the influence of a set of factors causes a common effect of domestic sphere development reducing of education.
Генеза правового регулювання юридичної відповідальності за незаконне перетинання державного кордону за законодавством, яке діяло на українських землях
(Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія Право, 2022) Гаврік Роман Олександрович; Демчик Надія Петрівна; Король Михайло Олексійович
В науковій статті автори провели наукове дослідження розвитку правового регулювання юридичної відповідальності за незаконне перетинання державного кордону за законодавством, яке діяло на українських землях. На підставі проведеного дослідження, автори дійшли висновку, що перші згадки про порушення порядку в’їзду на територію України та виїзду з неї трапляються в «Руській правді», яка однак не передбачала юридичної відповідальності за незаконне перетинання державного кордону особами, які не були рабами або холопами (останні несли відповідальність не за незаконний перетин, а за втечу від власника). Юридична відповідальність за незаконне перетинання державного кордону в польсько-литовський та козацький період української історії була відсутня. Кримінальна відповідальність за самовільний виїзд за кордон була запроваджена на частині українських земель у зв’язку із прийняттям Соборного уложення 1649 року. В пізніший період – з 1723 року кримінальна відповідальність на українських землях, які входили до складу Російської імперії передбачалася для незаконного перетинання державного кордону з метою зради або інших лихих намірів, а в інших випадках незаконне перетинання кордону було адміністративним правопорушенням. Після прийняття в Росії Уложення про покарання кримінальні і виправні 1845 року незаконне перетинання державного кордону перестало бути адміністративним правопорушенням і стало передбачати виключно кримінальну відповідальність. Незаконне перетинання державного кордону залишалося злочином за законодавством, яке діяло на українських землях, незалежно від мети перетинання, до 2004 року. В період з 2004 по 2018 роки особи, винні у незаконному перетинанні державного кордону несли виключно адміністративну відповідальність, однак на даний час перетинання державного кордону України з метою заподіяння шкоди інтересам держави або особою, якій заборонено в’їзд на територію України, або представниками підрозділів збройних сил чи інших силових відомств держави-агресора у будь- який спосіб поза пунктами пропуску через державний кордон України або в пунктах пропуску через державний кордон України без відповідних документів, або за документами, що містять недостовірні відомості знову криміналізоване. In a scientific article, the authors conducted a scientific study of the development of legal regulation of legal liability for illegal crossing of the state border under the legislation in force in the Ukrainian lands. Based on the study, the authors concluded that the first mention of violations of the order of entry into and exit from Ukraine occurs in “Russian Truth”, which, however, did not provide legal liability for illegal crossing of the state border by persons who were not slaves or slaves (the latter were responsible not for illegal crossing, but for fleeing from the owner). There was no legal responsibility for the illegal crossing of the state border in the Polish-Lithuanian and Cossack periods of Ukrainian history. Criminal liability for unauthorized travel abroad was introduced in parts of the Ukrainian lands in connection with the adoption of the Conciliar Act of 1649. In the later period, from 1723, criminal liability in the Ukrainian lands that were part of the Russian Empire was provided for illegal crossing of the state border for treason or other malicious intent, and in other cases illegal crossing of the border was an administrative offense. After the adoption in Russia of the Code of Criminal and Correctional Punishment in 1845, illegal crossing of the state border ceased to be an administrative offense and began to provide only criminal liability. Illegal crossing of the state border remained a crime under the legislation in force in Ukraine, regardless of the purpose of crossing, until 2004. In the period from 2004 to 2018, those guilty of illegally crossing the state border were solely administratively liable, but currently crossing the state border of Ukraine in order to harm the interests of the state or a person banned from entering Ukraine, or representatives of armed units forces or other law enforcement agencies of the aggressor state in any way outside the checkpoints across the state border of Ukraine or at checkpoints across the state border of Ukraine without relevant documents, or on documents containing inaccurate information again criminalized
Динамічний елемент законної сили рішення суду першої інстанції
(Університетські наукові записки, 2010) Гаврік Роман Олександрович
У статті здійснено дослідження динамічного елемента законної сили рішення суду першої інстанції у цивільних справах. Також доведено відсутність у рішенні суду ознак загальнообов'язковості та визначено перелік осіб, для яких рішення суду у цивільній справі є обов'язковим.
До питання про визначення адміністративно-правового статусу місцевих органів публічної адміністрації
(Економіка. Фінанси. Право, 2024) Івановська Алла Миколаївна; Гаврік Роман Олександрович
У статті проведено дослідження питань визначення адміністративно-правового статусу місцевих органів публічної адміністрації. До місцевих органів публічної адміністрації віднесено: місцеві державні адміністрації, територіальні органи центральних органів виконавчої влади, органи місцевого самоврядування незалежно від того, чи виконують вони делеговані повноваження виконавчої влади чи ні, інші суб’єкти, якщо їм делеговані повноваження виконавчої влади або місцевого самоврядування, органи публічної адміністрації військово-цивільного характеру. Визначено особливості адміністративно-правового статусу місцевих органів публічної адміністрації, зокрема військових адміністрацій. In the paper, the author's team conducted a scientific study of the issues of determining the list of local bodies of public administration and their administrative and legal status. As a result of the conducted scientific research, the authors came to the conclusion that local public administration bodies can include such bodies as: local state administrations as local bodies of executive power, territorial bodies of central bodies of executive power, bodies of local self-government, regardless of whether they perform delegated powers of the executive power or not, other subjects, if they are delegated the powers of the executive power or local self-government, bodies of public administration of a military-civilian nature (military administrations). The authors of the paper reduced the administrative-legal status of these bodies to several features: their exercise of state or local public power, granted to them by the Constitution of Ukraine and the laws of Ukraine, through the delegation of powers or through the exercise of powers determined by the legislation on the legal regime of martial law; extension of public power to a certain administrative-territorial unit or territorial community and concerns issues that can be resolved within the relevant region (community); dualism in subordination – the absence of subordination of state public authorities to local public authorities, the presence of subordination relations in the systems of local executive authorities, territorial executive authorities and local self-government bodies; special administrative and legal regulation of each of the systems of local bodies of public administration. Public administration bodies of a military-civilian nature are characterized by: temporary nature; the presence of elements of a military organization; creation and liquidation by the President of Ukraine; the main task is to ensure the safety and normalization of the life of the population in the area of repelling armed aggression of the Russian Federation, front-line and rear areas; multi-vector subordination.
До питання про вимоги, які ставляться до судових рішень у адміністративних справах, ухвалених у формі постанови, рішення або ухвали
(Вісник Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія Юридичні науки, 2017) Гаврік Роман Олександрович
У зазначеній науковій статті на підставі чинного адміністративнопроцесуального законодавства, судової практики та юридичної доктрини проведене наукове дослідження вимог, що ставляться до рішення суду в адміністративній справі, таких як законність, обґрунтованість, повнота, зрозумілість, безальтернативність та справедливість. Зокрема, визначено, що законність та обґрунтованість є основними вимогами, які ставляться до судового рішення у адміністративній справі, а тому розкрито критерії наявності цих ознак у судових рішень, ухвалених у адміністративних справах In the scientific article, under the existing administrative procedure law, judicial practice and legal doctrine, conducted scientific research to legal requirements for the judgments, adopted in case to appeal of decisions, actions and inaction of the authoritative powers subjects. In particular, the author researches legality and reasonableness as the basic requirements for the judgment; their essence and correlation are ascertained. Other requirements for the judgement in the administrative case are completeness, clarity, alternativeness, fairness. According to the author, the judgment is legal if it adopted by the administrative court at compliance, implementation and use of rules of administrative procedural law and in full compliance with the rules of substantive law to be applied to these relationships. The author notes that reasonableness of the judgment is internal quality, the requirement of actual aspect of the solution, recognition of judgment such, that reflects the full, comprehensive and objective clarification of the actual circumstances of the case, their proof and reaching the truth of the findings of the court – according to their actual aspect of the case and the requirements of the law. Reasonable judgment will be under the following conditions: a) full clarification by the court of the circumstances relevant to the case; b) proof of circumstances relevant to the case, which the court is established; c) the compliance findings of the court the circumstances of the case. The completeness of the judgment is that the court before the adjudication must provide a comprehensive legal assessment of circumstances, given by parties, to solve all issues, asked by parties during the trial. The complete judgment should contain the answer about the presence or absence of the substantive law; supplies it to the plaintiff; determined whether there is a legal obligation and assigned it to the defendant. If the above issues are not resolved in the judgment, it is incomplete. This deficiency can be rectified by making supplementary judgment. According to the author, the judgment is clarity if in which the court defined in the law of succession, clearly, without ambiguity gave the answer to the questions that he decides if the judgment or on the merits of the petition or another issue that is solved by decree. The judgment has a feature of the alternativeness when it could be done in only one way, prescribed by law. The author notes that judgment must meet the requirements of fairness that is consistent with the principles of morality and human values.
До питання про зміст поняття «право на судове оскарження рішень, дій, бездіяльності суб’єктів владних повноважень» в практиці Європейського суду з прав людини та в законодавстві України.
(Вісник Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія Юридичні науки, 2018) Гаврік Роман Олександрович
У зазначеній науковій статті на підставі чинного адміністративнопроцесуального законодавства, правових актів Ради Європи, практики Європейського суду з прав людини та юридичної доктрини проведене наукове дослідження змісту поняття «право на судове оскарження рішень, дій, бездіяльності суб’єктів владних повноважень». На підставі наукового дослідження зроблено висновки про те, що таке право є невід’ємним правом фізичної, юридичної особи або суб’єкта владних повноважень, якщо рішення, дії, бездіяльність суб’єкта владних повноважень порушують їх права та законні інтереси чи інтереси держави, яке має визнаватися державою з огляду на міжнародні стандарти, що закріплені у правових документах Ради Європи і рішеннях Європейського суду з прав людини. In this scientific article, on the basis of the current administrative and procedural legislation, legal acts of the Council of Europe, the practice of the European Court of Human Rights and legal doctrine, author conducted a scientific study of the content of the concept "The right to judicial appeal against decisions, actions and inactivity of subjects of public authorities". The right to appeal can be understood as the right to a complaint or the right to sue in appealing against decisions, actions or inaction of the subject of public authority or as the right to a fair trial in the context of Article 6 of the European Convention on Human Rights. The basic European legal acts, which determine the right of a person to judicially appeal against decisions, actions and inactivity of the subjects of public authorities, are the European Convention on Human Rights of 1950, the judgments of the European Court of Human Rights in cases "Gurepka v. Ukraine", "Kornev and Karpenko v. Ukraine", "Superstitions against Ukraine", "Yarmola v. Ukraine", " Plakhteyev and Plakhteyeva v. Ukraine", "Lucianinova v. Ukraine", Resolution of the Committee of Ministers Council of Europe to member states: (77)31 on the protection of person against administrative acts of 1977, Recommendations of the Committee of Ministers of the Council of Europe to member States: R (80)2 regarding the exercise of discretionary powers by administrative authorities of 1980, R (91)1 on administrative sanctions of 1991, Rec (2003)16 on the enforcement of administrative decisions and court rulings in the field of administrative law of 2003, REC (2004)20 on judicial review of administrative acts 2004. On the basis of scientific research, conclusions are drawn that such a right is an inalienable right of a person, organization or a subject of public authorities if the decisions, actions or inactivity of the subject of public authorities violate their rights and legitimate interests or interests of the state, which should be recognized by the state, standards enshrined in the legal documents of the Council of Europe and decisions of the European Court of Human Rights.
До питання про особливості захисту сімейних прав осіб, які перебувають у шлюбі чи інших сімейних союзах в практиці Європейського суду з прав людини
(Науковий вісник Ужгородського національного університету, 2021) Гаврік Роман Олександрович
В науковій статті автор провів наукове дослідження особливостей захисту сімейних прав осіб, які перебувають у шлюбі чи інших сімейних союзах в практиці Європейського суду з прав людини, зокрема таких сімейних союзів, як фактичний шлюб, сепарація шлюбу, цивільне партнерство приходимо до наступних висновків. Зазначені правові стани Європейським судом з прав людини визнаються як такі, що надають право на захист від втручання в сімейне життя, тобто є сім’єю, аналогічно тому, як виникає сім’я в результаті укладення зареєстрованого шлюбу. При цьому, на думку суду, поняття «сім'я» включає і фактичні сімейні відносини, коли сторони живуть спільно поза шлюбом. Дитина, народжена в результаті таких взаємовідносин, є членом сім'ї з моменту народження і завдяки фактом народження. Між дитиною та її батьками існує зв'язок, рівнозначний сімейному життю, навіть якщо на момент його народження батьки більше не проживали спільно або їх відносини закінчилися. Спільне проживання, як правило, є обов'язковою умовою сімейного життя, проте у виняткових випадках і інші чинники можуть свідчити про те, що конкретні відносини досить стабільні, для того щоб розглядати їх як фактичні сімейні зв'язки. Інший вид сімейного союзу – шлюб в період дії режиму окремого проживання подружжя, в практиці Європейського суду з прав людини представлений дещо слабко і стосується як правило наданню можливості скористатися самою процедурою запровадження сепарації шлюбу, однак при цьому суд визнає що подружжя має невід’ємне право на ініціювання такої процедури. До 2010 року Європейський суд з прав людини у цілому виявляв доволі стримане ставлення до такого виду відносин, як одностатеві, не визнаючи їх сімейними, однак після 2010 року, з урахуванням стрімкої лібералізації панівної суспільної моралі стосовно одностатевих відносин, що відбулася у Європі, Європейський суд з прав людини не зміг заперечити, що відносини таких пар по суті становлять «сімейне життя». In the scientific article the author conducted a scientific study of the protection of family rights of persons who are married or other family unions in the case law of the European Court of Human Rights, in particular such family unions as de facto marriage, separation, civil partnership, we come to the following conclusions. This legal status is recognized by the European Court of Human Rights as conferring the right to protection against interference with family life, ie it is a family, similar to how a family arises as a result of a registered marriage. In this case, according to the court, the concept of «family» includes the actual family relationship, when the parties live together outside of marriage. A child born as a result of such a relationship is a member of the family from birth and due to the fact of birth. There is a connection between a child and his or her parents that is equivalent to family life, even if at the time of his or her birth the parents no longer lived together or their relationship has ended. Cohabitation is usually a prerequisite for family life, but in exceptional cases, other factors may indicate that specific relationships are stable enough to be considered as actual family ties. Another type of family union – marriage during the period of separate residence of the spouses, in the case law of the European Court of Human Rights is somewhat weak and usually concerns the possibility to use the procedure of separation, but the court recognizes that the spouses have an inalienable right to initiating such a procedure. Until 2010, the European Court of Human Rights generally showed a rather restrained attitude towards this type of relationship as same-sex, not recognizing them as family, but after 2010, given the rapid liberalization of the prevailing public morality regarding same-sex relations in Europe, the European Court on human rights could not deny that the relationship of such couples is essentially «family life».
До питання про перспективи запровадження електронного голосування в Україні в контексті реалізації концепції розвитку електронної демократії та діджиталізації
(Науковий вісник Ужгородського національного університету, 2022) Гаврік Роман Олександрович
В науковій статті автор провів наукове дослідження перспектив запровадження електронного голосування в Україні в контексті реалізації концепції розвитку електронної демократії та діджиталізації. На підставі проведеного дослідження, автор дійшов висновку, що нормативно-правовою основою впровадження електронного голосування в Україні є розпорядження Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2017 року № 797-р, яким затверджено Концепцію розвитку електронної демократії в Україні та план заходів щодо її реалізації, а також розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 червня 2019 року № 405-р, яким затверджено план заходів щодо реалізації зазначеної Концепції на 2019-2020 роки. Попри те, що ці документи передбачали розроблення та подання в установленому порядку на розгляд Кабінету Міністрів України проекту Закону України «Про електронне голосування» в третьому кварталі 2020 року, однак на даний момент даний законопроект так і не розроблено. З іншого боку, прийнято Закон України «Про всеукраїнський референдум», що встановлює можливість застосування електронного голосування, яке має здійснюватися засобами автоматизованої інформаційно-телекомунікаційної системи. Виходячи зі змісту прийнятого закону, незрозумілою залишається технологія реалізації електронного голосування в Україні, однак можливим є використання досвіду Естонії, Швейцарії або Франції, які успішно застосовують електронне голосування під час проведення виборів та референдуму. Жодного документу, який стосується запровадження електронного голосування на виборах Президента України, народних депутатів України та на місцевих виборах наразі немає. Застосування системи електронного голосування в Україні через використання естонського досвіду дозволить розширити можливості для голосування більшої кількості виборців, для яких безпосередній візит до виборчої дільниці був проблемним; усуне людський чинник при обробці та підрахунку голосів, оскільки даний підрахунок буде автоматизованим; пришвидшить процес підрахунку голосів. В той же час, зважаючи на сучасні загрози кібербезпеки та можливість неправомірного втручання в роботу автоматизованої інформаційно-телекомунікаційної системи можуть виникати загрози втручання у процес обробки результатів виборів. In a scientific article, the author conducted a scientific study of the prospects for the introduction of electronic voting in Ukraine in the context of the concept of e-democracy and digitalization. Based on the study, the author concluded that the legal basis for the introduction of electronic voting in Ukraine is the order of the Cabinet of Ministers of Ukraine of November 8, 2017 № 797-r, which approved the Concept of e-democracy in Ukraine and action plan for its implementation. also the order of the Cabinet of Ministers of Ukraine of June 12, 2019 № 405-r, which approved the action plan for the implementation of this Concept for 2019- 2020. Despite the fact that these documents provided for the development and submission to the Cabinet of Ministers of Ukraine of the draft Law of Ukraine “On Electronic Voting” in the third quarter of 2020, but so far this bill has not been developed. On the other hand, the Law of Ukraine “On the All-Ukrainian Referendum” was adopted, which establishes the possibility of using electronic voting, which should be carried out by means of an automated information and telecommunication system. Based on the content of the adopted law, the technology of e-voting in Ukraine remains unclear, but it is possible to use the experience of Estonia, Switzerland or France, which successfully use e-voting during elections and referendums. There are currently no documents concerning the introduction of electronic voting in the elections of the President of Ukraine, People’s Deputies of Ukraine and local elections. The application of the e-voting system in Ukraine through the use of the Estonian experience will increase the opportunities for more voters to vote, for whom a direct visit to the polling station was problematic; eliminate the human factor in the processing and counting of votes, as this counting will be automated; speed up the counting process. At the same time, given the current threats to cybersecurity and the possibility of unauthorized interference in the work of automated information and telecommunications systems, there may be threats of interference in the process of processing the election results.
До питання про прикладні проблеми притягнення до адміністративної відповідальності за незаконне перетинання державного кордону (у справах про подвійне громадянство)
(Порівняльно-аналітичне право, 2020) Гаврік Роман Олександрович
Наукова стаття присвячена дослідженню прикладних проблем притягнення до адміністративної відповідальності за незаконне перетинання державного кордону у справах про пред’явлення на паспортний контроль громадянами України паспортних документів інших держав, що видані на їх ім’я. Автор робить висновок, що в судовій практиці склалася неоднозначна ситуація щодо притягнення громадян України до адміністративної відповідальності за пред’явлення паспортного документа, що підтверджує набуття ними громадянства інших держав без відмови від громадянства України (наявність подвійного громадянства), тобто за незаконне перетинання державного кордону України: ці особи або притягуються за ст. 204-1 КУпАП, або звільняються за малозначністю діяння або у зв’язку з відсутністю в діях особи складу правопорушення. Зазначена обставина викликана неоднозначністю формулювання ст. 204-1 КУпАП, передусім через оцінність формулювання поняття «відповідний документ», що зумовлює визнання відповідними для перетинання державного кордону України обох паспортних документів: громадяни України, що є громадянами інших держав, мають по суті два «відповідних» документа – як громадяни України вони можуть пред’явити паспорт громадянина України, а як громадяни іншої держави – відповідний паспортний документ. Тому пропонуємо уточнити, що відповідними документами, згідно з ч. 1 ст. 204-1 КУпАП, є документи, які дають право особі здійснювати перетинання державного кордону України, а також передбачити у ст. 204-1 КУпАП, що перетинання державного кордону України за паспортними документами іншої держави в разі наявності в особи громадянства України, підтвердженого відповідним документом, є адміністративним правопорушенням. Цим самим буде усунуто в судовій практиці неоднозначне тлумачення ст. 1 ст. 204-1 КУпАП у новій редакції та поняття «відповідний документ» The scientific article is devoted to the study of applied problems of bringing to administrative responsibility for illegal crossing of the state border in cases of presentation for passport control by citizens of Ukraine of passport documents of other states issued in their name. The author concludes that in judicial practice there is an ambiguous situation regarding the involvement of Ukrainian citizens for presenting a passport document confirming their acquisition of citizenship of other states without renunciation of Ukrainian citizenship (dual citizenship), ie for illegal crossing of the state border of Ukraine: these persons or are involved under Art. 204-1 of Code of Administrative Offenses, or are released on insignificance of action, or in connection with absence in actions of the person of a corpus delicti. This circumstance is caused by the ambiguity of the wording of Art. 204-1 of the Code of Administrative Offenses, primarily in connection with the evaluative formulation of the concept of “relevant document”, which leads to the recognition of appropriate for crossing the state border of Ukraine both passport documents: citizens of Ukraine who are citizens of other states have essentially two “relevant” documents ‒ as citizens of Ukraine they may present a passport of a citizen of Ukraine, and as citizens of another state ‒ the relevant passport document. In this regard, we propose to clarify that the relevant documents in accordance with Part 1 of Art. 204-1 of the Code of Administrative Offenses are documents that give a person the right to cross the state border of Ukraine, as well as to provide in Art. 204-1 of Code of Administrative Offenses, that crossing of the state border of Ukraine according to passport documents of other state in case of existence at the person of the citizenship of Ukraine confirmed by the corresponding document, is an administrative offense. This will eliminate in judicial practice ambiguous interpretation of Part 1 of Art. 204-1 of the Code of Administrative Offenses in the new wording and the concept of “relevant document”.

Перегляд за Автор "Гаврік Роман Олександрович"

Результатів на сторінці

Налаштування сортування