Взаємодія слідчого та дізнавача із прокурором під час досудового розслідування
| dc.contributor.author | Когут І.А. | |
| dc.date.accessioned | 2026-03-24T08:32:43Z | |
| dc.date.available | 2026-03-24T08:32:43Z | |
| dc.date.issued | 2026 | |
| dc.description.abstract | Дисертаційне дослідження має на меті отримання науково обґрунтованих результатів у вигляді висновків щодо взаємодії слідчого та дізнавача з прокурором під час досудового розслідування, обґрунтування пропозицій щодо вдосконалення норм чинного кримінального процесуального законодавства, а також розроблення рекомендацій для їх впровадження у практичну діяльність з метою ефективного виконання завдань досудового розслідування та кримінального провадження загалом. Визначено що поняття «взаємодія» у контексті кримінального провадження є ключовим для розуміння ефективної діяльності суб’єктів сторони обвинувачення, зокрема слідчого, дізнавача та прокурора. Дослідження взаємодії цих суб’єктів зосереджено на їхній узгодженій діяльності під час досудового розслідування, що ґрунтується на кримінально-процесуальному законодавстві України. Взаємодія розглядається як погоджена діяльність, спрямована на досягнення спільної мети – забезпечення законності, збирання доказів та виконання процесуальних дій. Встановлено, що законність взаємодії, можливість взаємодії виключно в межах кримінально-процесуальних правовідносин, визначене коло суб’єктів взаємодії, наявність часових меж взаємодії, погодження дій суб’єктів взаємодії, наявність спільної мети взаємодії, відповідність взаємодії загальним засадам кримінального провадження, здійснення взаємодії у визначених формах, те, що диференційовані механізми взаємодії випливають з норм кримінально-процесуального законодавства є основними ознаками такої взаємодії. Зазначено, що взаємодія не лише сприяє ефективному розслідуванню, але й забезпечує дотримання прав і свобод учасників провадження. Відсутність чіткого нормативного закріплення поняття «взаємодія» в КПК України компенсується теоретичними напрацюваннями. Запропоновано доповнити КПК України положеннями про взаємодію як одну із засад кримінального провадження. У роботі проведено порівняльно-правовий аналіз взаємодії слідчого, дізнавача та прокурора на стадії досудового розслідування за кримінально-процесуальним законодавством країн ЄС, що сприяє вдосконаленню законодавства України в контексті євроінтеграції. Дослідження порівнює європейські норми з Кримінальним процесуальним кодексом України, виявляючи їхні переваги, недоліки та перспективи гармонізації. Аналіз законодавства країн ЄС виявив три моделі взаємодії: 1) прокурор самостійно проводить розслідування в окремих випадках; 2) прокурор здійснює процесуальне керівництво розслідуванням, яке проводять органи досудового розслідування; 3) органи досудового розслідування проводять розслідування автономно під наглядом прокурора. Найпоширенішою є друга модель. У контексті розгляду історичного досвіду взаємодії слідчого, дізнавача та прокурора у кримінальному провадженні показано еволюцію їхніх ролей. У Київській Русі розслідування проводила община без спеціалізованих органів. Судова реформа 1864 року в Російській імперії розмежувала функції слідчого та прокурора. Після здобуття незалежності України КПК 2012 року посилив роль прокурора як процесуального керівника, обмеживши самостійність слідчого, що викликало дискусії щодо балансу повноважень. Запропоновано періодизацію розвитку взаємодії між слідчим та дізнавачем з прокурором: 1) період громадських розслідувань (ХІ-ХVI ст.ст.) – розслідування здійснювалися громадою або місцевою владою за відсутності спеціалізованих органів; 2) виникнення спеціалізованих ролей (ХVI-XIX ст.ст.) – з’явилися перші окремі функції, як-от військовий осавул у Запорізькій Січі та судовий слідчий у Російській імперії, а також почала формуватися роль прокурора; 3) централізований контроль та нагляд (XIX-XX ст.ст.) – роль прокурора розширилася до нагляду за розслідуваннями, а слідчі органи стали більш централізованими; 4) радянський період (1917-1991) – прокуратура домінувала як у розслідуванні, так і в нагляді, інтегруючи в собі слідчі функції; 5) пострадянський період (1991-2012) – поступове відокремлення слідства від прокуратури; Конституція України 1996 року передбачає передачу функції досудового розслідування від прокуратури іншим органам; прокурор зберігає широкі наглядові повноваження; взаємодія залишається ієрархічною, проте з’являються елементи процесуальної самостійності слідчого; 6) сучасний період (2012–по теперішній час) – прийняття КПК України 2012 року; запроваджено інститут процесуального керівництва досудовим розслідуванням; активно впроваджуються цифрові інструменти взаємодії (ЄРДР, «іКейс» тощо); триває дискусія про оптимальне співвідношення «процесуального керівництва» та «нагляду». У роботі визначено та деталізовано перешкоди, що ускладнюють взаємодію слідчого, дізнавача та прокурора під час досудового розслідування: 1) прогалини в нормативно-правовому регулюванні, зокрема неуніфікована термінологія та суперечності між законодавчими актами; 2) психологічні чинники: розбіжності у сприйнятті ролей, слабка комунікація, вплив внутрішніх переконань; 3) організаційні проблеми: перевантаженість прокурорів (до 190 проваджень на одного у 2022 році), брак досвіду, обмежені можливості навчання та неефективний обмін інформацією; 4) недостатність доктринального обґрунтування вдосконалення взаємодії. Розглянуто, що науковці виділяють процесуальну та організаційну форми взаємодії, де процесуальна форма чітко регламентується КПК України, а організаційна – відомчими актами. Обґрунтовано необхідність використання поняття «організаційно-правова форма» для позначення організаційної форми взаємодії. Процесуальна форма взаємодії базується на положеннях КПК України, охоплює надання прокурором доручень і вказівок, погодження прокурором клопотань, погодження та затвердження процесуальних документів, скасування незаконних постанов слідчого чи дізнавача. Ці механізми забезпечують узгодженість дій, законність та оперативність розслідування. Організаційно-правова форма взаємодії базується на положеннях здебільшого відомчих нормативно-правових актів. Ця форма інтегрує процесуальні норми з організаційними заходами, забезпечуючи чіткий розподіл обов’язків, оперативний обмін інформацією та спільне планування дій. Пропонується розробити наказ Офісу Генерального прокурора «Про організацію взаємодії слідчих і дізнавачів із прокурорами під час досудового розслідування», який включатиме: 1) визначення мети, принципів і механізмів взаємодії; 2) регламентацію спільного планування, обміну інформацією та координації, включаючи особливості воєнного стану; 3) положення про підвищення кваліфікації через спільні тренінги; 4) механізми контролю за виконанням; 5) стандарти взаємодії як додаток. Цей документ сприятиме уніфікації підходів, підвищенню ефективності розслідування та адаптації до сучасних викликів, забезпечуючи законність і результативність кримінального провадження. Встановлено, що ефективність досудового розслідування залежить від злагодженої взаємодії слідчого, дізнавача та прокурора, однак протиправні рішення, дії чи бездіяльність цих суб’єктів можуть ускладнити або унеможливити досягнення цілей кримінального провадження. Визначено критерії, за якими можна відмежувати правопорушення, вчинені під час взаємодії, від правопорушень, вчинених не під час взаємодії, до яких можна віднести такі критерії: процесуальної залежності діяння; безпосереднього причинно-наслідкового зв’язку між діяннями суб’єктів; спрямованості суб’єктивної сторони на відносини взаємодії. Юридична відповідальність реалізується через кримінальну, адміністративну, дисциплінарну та цивільно-правову відповідальність (за моральну чи майнову шкоду). Кримінально-процесуальна відповідальність, попри свою правовідновлювальну спрямованість, є недостатньо врегульованою в КПК України, що створює ризик довільного тлумачення норм. Заходи, такі як скасування незаконних рішень чи відсторонення слідчого, не завжди мають превентивний ефект. Аналіз статистичних даних свідчить про значну кількість скарг на дії чи бездіяльність слідчих і прокурорів, що підтверджує актуальність проблеми. Розглянувши юридичну відповідальність слідчого та дізнавача, констатовано, що кримінальна відповідальність, як найсуворіший вид, застосовується за умисні порушення, але її використання обмежене принципом ultima ratio, який вимагає вичерпання менш суворих санкцій. Раніше передбачалася кримінальна відповідальність за невиконання вказівок прокурора, але її виключення через низьке застосування та критику за нечіткість і надмірний вплив прокурора було виправданим. Адміністративна відповідальність за ст. 1858 КУпАП має потенціал для регулювання невиконання вказівок прокурора, але судова практика демонструє неоднозначне трактування понять «законна вимога» та «письмова вказівка». Для вирішення цієї проблеми пропонується доповнити ст. 1858 КУпАП частиною третьою, яка встановить відповідальність слідчого та дізнавача за невиконання письмових вказівок прокурора. Дисциплінарна відповідальність обмежена службовою підлеглістю та недостатньою незалежністю дисциплінарних комісій, що знижує її ефективність у контексті взаємодії з прокурором. Кримінально-процесуальна відповідальність (скасування рішень, відсторонення від розслідування) має правовідновлювальний характер, але не завжди створює превентивний ефект через відсутність значних санкцій. Цивільно-правова відповідальність застосовується за завдання моральної чи майнової шкоди, однак її використання як інструменту може бути ускладеним. Для підвищення ефективності пропонується внести зміни до ст. 40 та 401 КПК України, чітко визначивши відповідальність за порушення під час взаємодії з прокурором. Визначено, що прокурор, як процесуальний керівник, впливає на результати розслідування, тому його дії чи бездіяльність, такі як несвоєчасне погодження клопотань, ненадання письмових вказівок чи необґрунтована відмова у затвердженні підозр, можуть призводити до порушень прав учасників і затягування провадження. Юридична відповідальність прокурора охоплює кримінальну, адміністративну, дисциплінарну, цивільно-правову та кримінально-процесуальну форми. Кримінальна відповідальність (наприклад, ст. 367 КК України «Службова недбалість») застосовується за умисні або необережні дії, що завдали істотної шкоди, але ускладнена суб’єктивністю оцінки моральної шкоди. Адміністративна відповідальність не передбачає спеціального складу адміністративного правопорушення, вчиненого під час взаємодії. Дисциплінарна відповідальність є найпоширенішою і застосовується за невиконання службових обов’язків, зокрема неефективне процесуальне керівництво, як підтверджують рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів. Цивільно-правова відповідальність настає за завдання моральної чи майнової шкоди, але її застосування ускладнене необхідністю доведення шкоди та причинного зв’язку. Кримінально-процесуальна відповідальність включає заміну прокурора або скасування його рішень, але ці заходи мають переважно правовідновлювальний характер і не завжди тягнуть негативні наслідки для прокурора. | |
| dc.identifier.uri | https://irlykhuml.univer.km.ua/handle/123456789/2068 | |
| dc.language.iso | other | |
| dc.publisher | Хмельницький університет управління та права імені Леоніда Юзькова | |
| dc.title | Взаємодія слідчого та дізнавача із прокурором під час досудового розслідування | |
| dc.type | Other |
Файли
Контейнер файлів
1 - 1 з 1
Вантажиться...
- Назва:
- diss_Kohut_Когут Іван Анатолійович.pdf
- Розмір:
- 3.77 MB
- Формат:
- Adobe Portable Document Format
- Опис:
Ліцензійна угода
1 - 1 з 1
Вантажиться...
- Назва:
- license.txt
- Розмір:
- 1.71 KB
- Формат:
- Item-specific license agreed to upon submission
- Опис: