Імунітет свідків в контексті кримінального процесуального доказування
Ескіз недоступний
Дата
2024
Автори
Назва журналу
Номер ISSN
Назва тому
Видавець
Право UA
Анотація
Стаття присвячена дослідженню актуальних питань імунітету свідків у кримінальному провадженні, зокрема досліджується розвиток вітчизняного кримінального процесуального законодавства у частині закріплення права особи відмовитися давати пояснення чи показання щодо себе, близьких родичів та членів сім’ї (імунітету свідка). У сучасному вітчизняному кримінальному процесуальному законодавстві положення про імунітет свідка мають тривалу історію розвитку. У ході проведеного дослідження виявлені окремі прогалини та суперечності законодавчого регулювання у кримінальному процесуальному законодавстві зазначеного конституційного права особи (ст. 63 Конституції України). Вивчені правові позиції, які сформулював Європейський суд з прав людини щодо окремих критеріїв допустимості доказів, які отримані за участю свідків, а також щодо правового значення окремих порушень прав людини для вирішення питання про несправедливість судового розгляду в цілому. надання свідкові права відмовитися від давання саме тих показань щодо свого близького родича або члена сім’ї, які в подальшому будуть (або можуть бути) використані як обвинувальні докази, і лежить в основі цього виду імунітету. Свідкові надається імунітет лише щодо тих показань, які в доказуванні обвинувачення можуть бути використані проти близьких йому осіб. За такого підходу існує значний вплив суб’єктивного чинника в реалізації даної правової норми. Фактичні дані, отримані з показань свідка, мають бути поділені на обвинувальні чи виправдувальні докази. У цьому контексті важливо дати відповідь і на таке питання – якщо свідок давав показання щодо, себе, членів сім’ї, близьких родичів – то чи може він змінити свою правову позицію щодо використання гарантованого ст.63 Конституції України права і відмовитися від показань, які давав раніше. Звичайно ж, при додатковому, чи повторному допиті свідок без усяких сумнівів може користуватися передбаченим ст.63 Конституції України правом і давати показання чи відмовлятися їх давати, однак йдеться про правове значення заяви свідка, що він відмовляється від раніше даних показань. Тобто, чи зберігають доказове значення показання свідка, якщо він заявляє, що відмовляється від них. Видається, що така відмова не може слугувати підставою для виключення з числа доказів раніше даних показань лише у зв’язку із відповідною заявою свідка. Рішення про допустимість таких доказів має прийматися з урахуванням інших важливих обставин, зокрема наведених свідком мотивів, причин відмови тощо.