ВИРАЗ УКРАЇНСЬКОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ В САКРАЛЬНІЙ КУЛЬТУРІ МІСТА ВІННІПЕГ

Abstract

Досліджується вираження української ідентичності в сакральній культурі міста Вінніпег. Зазначено, що релігійна ідентичність стала підґрунтям збереження української національної ідентичності в діаспорі. За підтримки церкви українські емігранти не впали у зневіру, не піддалися асиміляції, натомість наполегливо, творчо вибудовували матрицю української духовної самобутності: сповідували догмати віри, брали участь у релігійних обрядах та ритуалах; вивчали свою історію, зберігали пам’ять про видатних українців, культивували українські традиції та звичаї, літературну, мистецьку спадщину, традиційні ремесла, сакральну культуру, символи; розвивали освітнє середовище, громадську, суспільну активність. Констатовано, що церква виконувала функцію соціального контролю в житті мирян та водночас плекала українські ціннісні маркери ідентичності, насамперед: позитивне, шанобливе ставлення до священника, родини, співвірників. Відіграла важливу роль у гуртуванні української спільноти. Акцентовано, що саме в сакральній культурі чи не найповніше виявляється менталітет народу, його світовідчуття, світосприйняття, особливості національного характеру, ідеали, прагнення, смаки, розуміння прекрасного. Форма сакральних споруд не лише символізувала елементи християнської віри, але й виконувала інформативну функцію впізнаванності, самобутності. Зазначено, що унікальністю українського сакрального будівництва Вінніпегу є те, що проєктування, побудова, внутрішнє та зовнішнє оздоблення храмів переважно здійснювалося високопрофесійними українцями-емігрантами, перед якими, з-поміж іншого, постали складні завдання реалізації не лише загальноприйнятого принципу «церква — символ віри, мистецький твір», але й врахування та втілення українських традиції в будівлях модерного стилю. На практиці, будуючи церкви, українські емігранти, з одного боку, вдавалися до спрощення архітектурних форм їх ідеалізації, з іншого — вражає їхня стильова різноманітність. Зазвичай храми будувалися за зразками архітектури східної християнської церкви в Україні, шляхом наслідування та творчої інтерпретації двох варіантів основних європейських стилів церковного будівництва: старовізантійського (Х–ХІ ст.ст.) та українського бароко (ХVІІ–ХVІІІ ст.ст.). Виділено ключові течії сакральної архітектури, представлені у Вінніпезі. Наведено зразки архітектурних рішень, сакральних споруд, виділено ключові особливості та символічний зміст. Акцентовано на участі архітекторів, митців-вихідців з України в реалізації будівництва сакрального простору Вінніпегу. Констатовано, що проблематика є доволі глибокою та передбачає подальше наукове осмислення практичної ролі сакрального простору як осередків культивування національного духу, збереження традицій, освітнього, мовного середовища та історичної пам’яті.