Щодо окремих питань удосконалення правового регулювання участі захисника у кримінальному провадженні

Abstract

статті визначено, що у кримінальному процесі України функція захисту є однією з основних. Реалізація цієї функції Кримінальним процесуальним кодексом України покладена на сторону захисту, а активну участь у її реалізації бере захисник. При цьому захисник не лише здійснює захист від обвинувачення у кримінальному провадженні, але й реалізовує попереджувальну діяльність із запобігання порушень прав, свобод та законних інтересів підзахисних осіб. Така діяльність потребує надання процесуальних можливостей для її реалізації, а вони прямо залежать від якості кримінального процесуального закону, в якому мають бути регламентовані. Окрім того, автори зазначають, що існує декілька колізій та прогалин у регулюванні участі захисника у кримінальному провадженні, що, беззаперечно, створює підґрунтя для формування науково-практичних пропозицій, які автори визначили у цій статті. У роботі проаналізовано стан правового регулювання прав та обов’язків захисника, встановлено необхідність його удосконалення шляхом внесення змін до ст. 46 та ч. 7 ст. 47 КПК України. А також аналізується співвідношення змісту норм ст. 49, 52 КПК України із положеннями ст. 13 та 14 Закону України «Про безоплатну правову допомогу». Як результат – запропоновано редагувати положення ст. 14 Закону України «Про безоплатну правову допомогу» у відповідності нормам КПК України. Окремо у статті проаналізовано пропозиції удосконалення кримінального процесуального законодавства щодо участі захисника у доказуванні під час кримінального провадження. При здійсненні такого аналізу застосовано авторами підхід, згідно якого визначено, що проблеми сучасного правового регулювання права на збір та подання доказів у кримінальному провадженні глибоко пов’язані із типом кримінального процесу в Україні у якому наявні елементи обвинувального кримінального процесу під час досудового розслідування, а, відповідно, захисник не має рівних можливостей для здійснення захисту у порівнянні із можливостями щодо збирання та перевірки доказів стороною обвинувачення з метою формування такого обвинувачення.