Перегляд за Автор "Кірик Алла"
Зараз показуємо 1 - 9 з 9
Результатів на сторінці
Налаштування сортування
- ДокументГарантії прав спадкоємців при покладенні на них заповітом обов’язків немайнового характеру.(Вісник Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут». Політологія. Соціологія. Право., 2020-01-21) Кірик АллаУ статті досліджено питання покладення на спадкоємців за заповітом обов’язків немайнового характеру. Спадкові відносини – це здебільшого відносини майнового характеру, здійснювані спадкоємцями шляхом виконання прав і обов’язків із приводу залишених спадкодавцем матеріальних цінностей (квартир, землі, машин і т.д.). Та в цивільному законодавстві України передбачена норма щодо покладення на спадкоємців обов’язків немайнового характеру. Оскільки відповідно до ЦКУ до складу спадщини входять лише майнові обов’язки, тому спадкодавець, будучи позбавленим змоги передати спадкоємцям особисті немайнові права та обов’язки у спадщину, наділений правом зобов’язати спадкоємців вчинити дії немайнового характер. З’ясовано, що ще Закони XII таблиць містили положення про те, що в разі своєї смерті заповідач може розпоряджатися немайновими правами. У цьому контексті варто визнати, що думки тих авторів, які вважають, що заповіт являє собою не лише розпорядження майно, але й розпорядження іншими матеріальними або нематеріальними благами у разі смерті, є вдалими. Встановлено, що покладення обов’язків немайнового характеру та обов’язків до вчинення певних дій, спрямованих на досягнення суспільно корисної мети, є окремими заповідальними розпорядженнями. Обґрунтована класифікація зобов’язань, які спрямовані на досягнення суспільно корисної мети, на майнові та немайнові. Запропоновано визначення поняття «суспільно корисна діяльність». Визначено, що посмертні розпорядження немайнового характеру мають змішаний, майновонемайновий характер. Встановлено, що гарантією прав спадкоємців, на яких покладено обов’язки до вчинення певних дій немайнового характеру, є те, що витрати на виконання цих обов’язків не мають перевищувати вартість спадкового майна, а отже, заповіт не буде мати юридичної сили, якщо не має хоча б одного майнового розпорядження.
- ДокументГарантії прав спадкоємців у разі визнання заповіту недійсним.(Право і суспільство, 2019-03-06) Кірик АллаСтаттю присвячено проблемам недійсності заповіту. Визначено види недійсних заповітів та проаналізовано практику визнання недійсності заповіту. Сформульовано пропозиції щодо подальшого вдосконалення норм цивільного законодавства України.
- ДокументГарантії прав спадкоємців у разі спадкування за заповітом з умовою(Visegrad Journal of Human Rights, 2020-02-01) Кірик АллаСтаттю присвячено дослідженню заповіту з умовою в законодавстві України. Розглянуто наукову дискусію щодо часу настання умови, визначеної в заповіті. Сформульована думка, що на час відкриття спадщини має зберігатись теоретична можливість настання умови, визначеної в заповіті. Запропоновані зміни в Цивільному кодексі України. Дане дослідження спрямоване на вдосконалення норм законодавства України.
- ДокументОсобливості функціонування вільного руху товарів в Європейському Союзі(Економіка, фінанси, право, 2023-08-31) Кірик АллаУ статті розкрито одну зі свобод внутрішнього ринку ЄС – вільний рух товарів. Вільний рух товарів розглянуто як основу політики ЄС, оскільки він пропонує виробникам доступ до ринку держав-членів, а споживачам – широкий асортимент товарів. Зазначено, що одна з проблем, з якою стикаються країни-члени ЄС, полягає в тому, що приналежність до єдиного ринку означає, що окрема країна не має права відмовитися від продажу продукції, виробленої в інших країнах Союзу, яка вважається прийнятною
- ДокументПоняття гарантій прав спадкоємців в спадковому праві України(Університетські наукові записки, 2020-12-30) Кірик АллаДосліджено джерела римського права, які зіграли важливу роль у становленні спадкового права, як правового інституту. Розглянуто визначення поняття «заповіт», яке першим сформував римський юрист Ульпіан. Досліджено походження слова «гарантія» та розглянуто його тлумачення у різних словниках. Встановлено, що гарантії відіграють вирішальну роль, оскільки лише при гарантованості прав можна розраховувати на повне і всебічне їх використання. З’ясовано, що питанню гарантій прав спадкоємців, приділяється незначна увага серед науковців. Проаналізовано думки науковців стосовно тлумачення терміну гарантії прав та свобод особи, а також визначені підходи до розуміння природи гарантій. З’ясовано, що серед дослідників спостерігаються різні позиції щодо визначення поняття «гарантії прав». На основі проаналізованих поглядів науковців сформовано основні ознаки гарантій прав та свобод людини, до яких відносяться: державна природа гарантій; нормативно-правова закріпленість гарантій; універсальний та безперервний характер гарантій; є показником рівня розвиненості національної системи права; покликані охороняти і захищати права людини і громадянина. Здійснено аналіз конкретних гарантії прав родичів спадкодавця, що містяться в законодавстві України. Визначено найбільш проблемні положеннями в спадковому праві, які впливають на гарантованість прав спадкоємців, серед яких: положення про повноваження та організацію діяльності нотаріусів; положення про секретний заповіт; положення стосовно термінів прийняття спадку. На основі аналізу гарантій прав спадкоємців в спадковому праві України виокремлені основні ознаки таких гарантій. Узагальнено підходи до виокремлення категорії «гарантії прав спадкоємців» та наведено визначення таких гарантій у широкому та вузькому розумінні.
- ДокументПоняття та основні способи наближення законодавства держав-членів та третіх країн до законодавства ЄС(Юридичний науковий електронний журнал, 2021-06-21) Кірик АллаУ статті досліджуються теоретико-правові аспекти використання понятійного апарату, що регулює процес правової інтеграції законодавства держав-членів та третіх країн до законодавства ЄС. Здійснюється порівняння понять адаптації, апроксимації, імплементації, гармонізації, інтеграція та уніфікації з метою виявлення спільного та відмінного у їх доктринальному розумінні. Визначено, що наближення законодавства держав-членів та держав-кандидатів є унікальним обов’язком членства в Європейському Союзі, який не можна уникнути. Особлива увага зосереджується на тому, що в межах ЄС найуживанішими термінами, які позначають процес наближення законодавства держав-членів та третіх держав до норм права ЄС є гармонізація, апроксимація, уніфікація, адаптація, інтеграція, імплементація. Підкреслено, що вищезазначені поняття не є взаємозамінними синонімами, а розрізняються за формами і методам правового регулювання, а також за результатами, на які спрямовані ці процеси. Визначено, що процес гармонізації включає прийняття законодавства ЄС і взаємну гармонізацію законодавства держав-членів ЄС та гармонізацію законодавства країн-кандидатів до законодавства ЄС, крім того термін гармонізація може розглядатись у вузькому та широкому значення. Підкреслено, що термін апроксимація означає метод, за допомогою якого здійснюється гармонізація. Основними етапами процесу апроксимації є: підготовчий, аналітичний, транспонування, впровадження та застосування. Наголошується, що термін адаптація порівнюється з терміном апроксимація, проте вони різняться за своєю метою. Метою апроксимації є прийняття певних елементів зарубіжного законодавства з метою оптимізації відповідного національного законодавства. Термін уніфікація позначається як процес впровадження єдиних правових норм у національні правові системи з метою наближення цих правових систем або створення на їх основі єдиної міжнародно-правової системи. Визначено, що серед зазначених понять необхідно виділяти термін інтеграція, який здійснюється в декілька способів: гармонізація, апроксимація та імплементація. Аналіз вищезазначених термінів дає підстави стверджувати, що терміни гармонізація, апроксимація, уніфікація, адаптація, імплементація відображають різні рівні інтеграційних процесів між державами-членами, третіми країнами та правом ЄС
- ДокументПраво на обов’язкову частку майна у спадщині в законодавстві України та зарубіжних країн(Університетські наукові записки, 2019-12-27) Кірик АллаДосліджено поєднання основних засад спадкового права — свободи заповіту й державно-правової охорони інтересів непрацездатних членів сім’ї та родичів. Проаналізовано принцип свободи заповіту, що характерний для всіх розвинених правових систем. Встановлено, що законодавство України не містить визначення поняття свободи заповіту, проте не виникає жодних сумнівів щодо існування цього принципу, що випливає з аналізу положень Цивільного кодексу України щодо спадкування. Визначено, що інститут обов’язкової частки є соціально-забезпечувальним заходом, який покликаний матеріально підтримати ту категорію осіб, які потребують особливого захисту. Проаналізовано аспекти обмеження свободи заповіту. Першим обмеженням свободи заповіту є право вимоги спадкоємців за законом до спадкоємців за заповітом, інше обмеження діє через систему резерву. Здійснено аналіз законодавства зарубіжних країн та окреслено особливості регулювання інституту обов’язкової частки в різних країнах. Визначено, що більшість європейських країн до обов’язкових спадкоємців відносить дітей спадкодавця та в деяких випадках вдову (вдівця) і батьків спадкодавця, натомість українське законодавство відносить до числа обов’язкових спадкоємців малолітніх, неповнолітніх, повнолітніх непрацездатних дітей спадкодавця, непрацездатну вдову (вдівця) та непрацездатних батьків. Вивчено новели правового регулювання спадкування обов’язкової частки в Австрії, Угорщині, Бельгії та інших європейських країнах. Досліджено тенденцію до зменшення числа обов’язкових спадкоємців, шляхом позбавлення вдови (вдівця) та батьків спадкодавця обов’язкової частки, натомість передбачено можливість зазначених осіб звернутись до суду з позовом про встановлення узуфрукту на майно спадкодавця.
- ДокументРеформування інституційної системи Європейського Союзу за Лісабонським договором.(Університетські наукові записки, 2021-12-30) Кірик АллаДосліджено процес реформування інституційної системи Європейського Союзу від моменту створення перших Співтовариств до сучасного Європейського Союзу. Досліджено основні установчі акти та встановлено систему керівних установ Європейського об’єднання з вугілля та сталі, Європейського економічного співтовариства та Європейського співтовариства з атомної енергії. Визначено, що у 1965 році під час підписання Договору про злиття керівні установи всіх Співтовариств були об’єднані в спільні інституції — Комісію, Раду, Асамблею та Суд ЄС. Така загальна структура для трьох різних Співтовариств вважається однією з головних інституційних змін Європейського Союзу. Розглянуто Маастрихтський, Амстердамський, Ніццький та Лісабонський договори. Особливу увагу приділено аналізу Лісабонського договору 2007 року, який вніс значні зміни в інституційну систему Європейського Союзу. Визначено, що Договір про ЄС виокремлює сім основних інституцій — Європейську Раду, Раду Європейського Союзу, Європейську Комісію, Європейський Парламент, Суд Європейського Союзу, Європейський центральний банк та Рахункову палату. Встановлено, що в особливій інституційній структурі Європейського Союзу Європейська Рада, яка об’єднує лідерів на національному рівні та на рівні ЄС, визначає широкі пріоритети ЄС. Обрані депутати Європарламенту представляють європейських громадян у Європарламенті. Інтереси ЄС у цілому відстоює Європейська Комісія, яка є органом виконавчої влади. Члени Європейської Комісії призначаються національними урядами. Уряди захищають національні інтереси своєї країни в Раді Європейського Союзу. Визначено, що в межах Європейського Союзу двопалатним законодавчим органом є Рада Європейського Союзу та Європейський Парламент. Суд ЄС, який є судовим органом ЄС вищої інстанції, вирішує розбіжності між державами-членами ЄС і самим ЄС, між інституціями та підтримує верховенство європейського права. Встановлено, що процес реформування інституційної системи ЄС і надалі буде відбуватись.
- ДокументРозвиток політики захисту прав споживачів від римського права до сучасного права Європейського Союзу(Університетські наукові записки, 2021-03-07) Кірик АллаДосліджено розвиток політики захисту споживачів від найдавніших історичних актів до сучасних правових актів Європейського Союзу. Досліджено ключові закони Римської імперії у сфері захисту прав споживачів, серед яких основні «Lex Iulia de Annona», «Edictum de pretiis rerum venalium — Едикт про максимальні ціни», «Звід цивільного права» імператора Юстиніана. Визначено, що досліджені законодавчі акти були першими спробами закріплення захисту прав покупців (споживачів). Римське право, яке стало підґрунтям сучасних правових систем Європи, а також багатьох неєвропейських держав, досі не втратило своєї актуальності. Давньоримські закони були порівняні із сучасною практикою Європейського Союзу. Розглянуто історію виникнення споживчого права в Європейській спільноті, яка поділяється на три ключових етапи від моменту створення Європейської спільноти до сучасної політики ЄС. Визначено, що на початку свого створення ЄС політика захисту прав споживачів розглядалась як елемент забезпечення сталої роботи внутрішнього ринку. Розглянуто ключові установчі акти Союзу, серед яких виділено Римський договір 1957 року, Єдиний Європейський Акт 1987 року, Маастрихтську угоду 1992 року, Амстердамський договір 1997 року та Хартію основних прав Європейського Союзу 2000 року. Зі ст. 2 Римського договору визначено, що одне з ключових завдань — захист та підвищення рівня життя — трактувалась і як захист споживачів у тому числі. Згодом ця стратегія була зміцнена Амстердамським договором 1997 р., який виокремив як одне з завдань Співтовариства сприяння високому рівню захисту споживачів. Досліджено сучасну політику ЄС у сфері захисту прав споживачів, яка спрямована на оновлення законодавства відповідно до сучасних реалій. Серед ключових актів вторинного права досліджено Директиву ЄС № 2019/2161, яка зосереджена на кращому застосуванні та модернізації законодавства про захист прав споживачів та вносить зміни до вже наявних директив ЄС. Визначено, що сучасна політика захисту споживачів у ЄС забезпечує належне та ефективне функціонування єдиного ринку шляхом постійного оновлення законодавства з урахуванням соціальних, технологічних, економічних та екологічних змін.