Поважні причини як оціночне поняття: матеріально-правовий та процесуально-правовий аспекти застосування.

Abstract

Статтю присвячено комплексному дослідженню категорії «поважні причини» як оціночного поняття у цивільному судочинстві. Встановлено, що зазначена категорія широко використовується як у матеріально-правових, так і в процесуально-правових нормах, проте законодавство не містить її універсального визначення, що зумовлює необхідність вироблення критеріїв її тлумачення та застосування. Проаналізовано наукові підходи до розуміння оціночних понять та особливості їх функціонування в механізмі правового регулювання. Обґрунтовано, що використання законодавцем категорії «поважні причини» забезпечує гнучкість правового регулювання та дозволяє враховувати різноманітність життєвих обставин, які неможливо передбачити вичерпним переліком. Особливу увагу приділено дослідженню дискреційних повноважень суду під час оцінки поважності причин. Визначено, що судовий розсуд виступає необхідним інструментом подолання нормативної невизначеності, однак його реалізація повинна ґрунтуватися на принципах правової визначеності, рівності учасників процесу та належної мотивованості судових рішень. На підставі аналізу практики Верховного Суду встановлено, що поважними можуть визнаватися лише ті обставини, які мають об’єктивний характер, не залежать від волі особи та створюють реальні перешкоди для своєчасного здійснення відповідних процесуальних або матеріально-правових дій. Окремо досліджено особливості застосування категорії «поважні причини» при поновленні процесуальних строків, визначенні додаткового строку для прийняття спадщини, а також в інших випадках, коли від оцінки відповідних обставин залежить реалізація суб’єктивних прав особи. Встановлено, що у матеріальному праві категорія «поважні причини» виконує компенсаційну функцію, забезпечуючи відновлення можливості реалізації суб’єктивного права, то у процесуальному праві вона слугує гарантією доступу до правосуддя та реалізації процесуальних прав особи. Саме ця функціональна відмінність повинна враховуватися судом під час оцінки відповідних обставин та визначення меж дискреції.