РИМСЬКЕ ПРАВО ЯК ФЕНОМЕН ПРАВОВОЇ ДІЙСНОСТІ
Ескіз недоступний
Дата
2011
Автори
Назва журналу
Номер ISSN
Назва тому
Видавець
Національна академія внутрішніх справ, Міністерство внутрішніх справ України
Анотація
У дисертації обґрунтовано низку нових концептуальних положень,
висновків і рекомендацій, що мають важливе теоретичне та практичне
значення, зокрема:
вперше:
− у вітчизняній гуманітаристиці здійснено дослідження римського права
через призму буттєвості людини в античному історико-культурному
середовищі, що дозволяє по-новому подивитися на онтологічні проблеми
римського права та його вкоріненості в римську повсякденну практику, з
притаманними йому константами правової дійсності;
− обґрунтовано та запропоновано новий напрям антрополого-правового
знання – культурно-правову антропологію; з позицій культурно-правової
антропології дослідження римського права передбачає реконструкцію типових
для римо-античного соціокультурного періоду ситуацій або структурних
типологій правових відношень, а також ментальних настанов і стереотипів
римо-античної культури;
− охарактеризовано з філософсько-правових позицій процес
правоутворення у Стародавньому Римі через аналіз правової технології
квіритів та її зв’язку з ціннісно-настановчим комплексом римо-античної
культури;
− розглянуто як конститутивні начала римської правової дійсності явища
мовчання і промовляння, які були свідченням неоднорідності римського
суспільства з погляду наявних у ньому юридичних пільг і привілеїв, а також –
одним із способів ієрархієзації римської спільноти;
− досліджено художньо-літературне відображення римської правової
дійсності в комедіях Плавта; доведено, що комедії Плавта у відповідній
образній та сюжетній частинах є символічною формою відображення
римського правового життя, основні моменти якого розкриваються через
ідеальну конструкцію правової ситуації в сюжеті;
− встановлено, що тілесність є теоретико-методологічним концептом
римської правової реальності. Звернення до проблеми тілесності у праві через
римо-правовий контекст є розширенням проблемного поля філософії права і
водночас спробою «декодування» культурного досвіду стародавніх римлян;
− обґрунтовано, що статева належність індивіда в римському праві мала
юридичне значення, оскільки бути людиною за всіма соматичними
показниками ще не означало бути його активним началом – суб’єктом права:
жіноче тіло розумілося як не-чоловіче, а тому було «неповноцінне» з
юридичної точки зору;
− встановлено, що для римської правової дійсності значущими були
явища живого і мертвого тіл.