Перегляд за Автор "Romas Mariia"
Зараз показуємо 1 - 7 з 7
Результатів на сторінці
Налаштування сортування
- ДокументMEDIATION IN PATENT DISPUTES ARISING IN THE HEALTHCARE SECTOR(RGSA – Revista de Gestão Social e Ambiental, 2024) Теремецький Владислав; Токарєва Ксенія; Ромась Марія; Бондаренко-Зелінська Надія; Панченко Сергій; Майкут Христина; Батрин Олеся; Teremetskyi Vladyslav; Tokarieva Kseniia; Romas Mariia; Bondarenko-Zelinska Nadiia; Panchenko Sergіі; Maikut Khrystyna; Batryn OlesiaМета: дослідження присвячено аналізу медіації в патентних спорах, що виникають у сфері охорони здоров'я. Методи: У дослідженні використовувалися загальні та спеціальні методи: діалектичний метод, методи аналізу та синтезу, формально-логічний, системно-структурний метод, порівняльно-правовий метод. Результати та обговорення. Результати показали, що інноваційні досягнення в медицині надають нові можливості, але водночас породжують нові правові виклики, які потребують ефективних регуляторних механізмів. Основними перевагами використання медичними компаніями медіації у патентних спорах залишаються мінімізація репутаційних ризиків та конфіденційність інформації, яка стає відомою медіатору під час врегулювання конфлікту чи спору. Висновки дослідження: принципи конфіденційності медичної інформації (включаючи науково-технічну, комерційну таємницю тощо), принцип обов’язкового залучення фахівців відповідної галузі, принцип медичної етики та високих професійних стандартів, принцип відповідності досвіду медіатора рівню складності та предмету спору забезпечать максимально ефективне вирішення патентних спорів у сфері охорони здоров’я шляхом медіації зі збереженням важливих елементів конфіденційності медичних даних, медичної експертизи та норм професійної етики.
- ДокументВиди договірних зобов’язань за участю держави Україна(Університетські наукові записки, 2020) Ромась Марія Іванівна; Romas MariiaСтаття присвячена аналізу видів договірних зобов’язань за участю держави Україна. Встановлено, що держава Україна може бути стороною цивільних договорів. Визначено, що договори за участі держави Україна переважно є двосторонніми, оплатними, можуть бути як реальними, так і консенсуальними, та укладаються у письмовій формі. При цьому держава Україна не може бути стороною публічних договорів, а тому не являється учасником договору роздрібної купівлі-продажу, договору прокату, побутового підряду, банківського вкладу тощо. У переважній більшості випадків договори за участі держави Україна є змішаними, оскільки містять в собі елементи різних видів договорів. Проаналізовано нормативно-правову базу щодо видів договорів, в яких держава Україна може бути стороною, та виокремлено способи, покладені в основу поділу. Так, за способом укладення договори за участі держави Україна поділяються на: укладені на торгах та договори приєднання. За обов’язковістю укладення договори за участі держави Україна є обов’язковими та добровільними. За способом закріплення умов договору: типові та примірні договори. За основними сферами застосування: паливно-енергетична; оборонна (військова); банківська тощо. За територією дії: внутрішні та зовнішньоекономічні.У статті надано загальну характеристику кожному виду договору за участі держави Україна. Зокрема, запроваджено наступну предметну класифікацію договорів за участі держави Україна: договори про передачу майна у власність; договори про передачу майна у тимчасове володіння та користування; договори про виконання робіт і надання послуг. Так, договорами за участі держави Україна про передачу майна у власність є договір купівлі-продажу та дарування. При цьому, договори купівлі-продажу можуть укладатися у вигляді договорів про закупівлю, викупу, поставки, контрактації сільськогосподарської продукції. До договорів за участі держави Україна про передачу майна у тимчасове володіння та користування належать договір оренди та позичка. До договорів за участі держави Україна про виконання робіт і надання послуг належать концесійний договір, угоди про розподіл продукції, договір про спільну діяльність, договори зберігання, доручення комісії, управління майном, а також кредит, позика. Досліджено, що держава Україна не може бути стороною договору постачання електричними або іншими ресурсами через приєднану мережу, ренти, довічного утримання, деяких договорів найму, договору страхування, договорів про розпорядження майновими правами інтелектуальної власності тощо.
- ДокументДОГОВІР УПРАВЛІННЯ СПАДЩИНОЮ В УКРАЇНІ ТА КРАЇНАХ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ: ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ(Наукові записки, 2024) Hrynko Svitlana; Romas Mariia; Гринько С. Д.; Ромась М.І.Стаття присвячена порівняльно-правовому аналізу законодавчого регулювання договору управління спадщиною у країнах Європейського Союзу та Україні. Починаючи з України, було встановлено, що договір правління спадщиною укладається лише якщо у складі спадщини є майно, яке потребує управління та відсутні спадкоємці або виконавець заповіту. Виявлено колізію між регулюванням управлінням майном у Цивільному кодексі України та законі України «Про нотаріат», яким досить розгорнуто регулюється питання управління спадщиною, однак можливість укладення договору управління спадщиною передбачена лише, якщо у складі спадщини є корпоративні права для управління ними. Вказано, що договір управління спадщиною не є різновидом договору управління майном, який регулюється главою 70 Цивільного кодексу України, хоча мають певні спільні ознаки. Проаналізоване цивільне законодавство країн Європейського Союзу передбачає встановлення управління спадщиною переважно судом, без укладення договору про управління спадщиною. Німецьке цивільне законодавство регулює управління спадковим майном через самостійне управління спадкоємцями, або через суд за клопотанням таких спадкоємців або кредиторів спадкодавця. Суд призначає управителя, який зобов’язаний управляти спадщиною та відповідає перед кредиторами спадковим майном, адже спадкоємці у такому випадку не мають права управляти спадщиною до її прийняття. Цивільне законодавство Чехії має схоже регулювання, адже адміністратор призначається або самим спадкодавцем у заповіті або ж судом. При цьому важливе значення має виконавець заповіту, якому такий адміністратор буде підзвітним. Найбільша роль в установленні управління спадщиною належить суду у Латвії, адже суд може самостійно вживати заходів до охорони спадкового майна, а саме призначати опікуна для управління, який підзвітний цьому суду. Зроблено висновок, що наявність у вітчизняному цивільному законодавстві такого інструменту як договір управління спадщиною є позитивним явищем, на відміну від занадто високої ролі суду у європейській практиці.
- ДокументМИРОВА УГОДА У ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ ЯК ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРИНЦИПУ ДИСПОЗИТИВНОСТІ(Науковий вісник Ужгородського національного університету, 2023) Hrynko Svitlana; Romas Mariia; Гринько С. Д.; Ромась М.І.Стаття присвячена аналізу мирової угоди як гарантії принципу диспозитивності у цивільному процесі. Утім, підґрунтям для здійснення будь-яких процесуальних правовідносин є матеріальне право. Так, цивільно-процесуальний принцип диспозитивності є аналогом принципу свободи у цивільному праві. Принцип диспозитивності у цивільному процесуальному розумінні означає можливість учасниками справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Диспозитивність у цивільно-правовому розумінні є свободою вчиняти процесуальні дії вільно, без примусу. Проявом диспозитивності у цивільному процесі є те, що сторони цивільного провадження вправі відмовитись від своїх претензій одна до одної на будь-якому етапі судового розгляду відмовившись від позову або визнавши його, або ж уклавши мирову угоду. Укладення сторонами мирової угоди на будь-якій стадії судового провадження є забезпеченням приниципу диспозитивності – свободи вільно розпоряджатися своїми процесуальними та матеріальними правами. Досліджено, що мирова угода є механізмом примирення та результатом домовленості сторін. Метою укладення мирової угоди є врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов’язків сторін. Також сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, що мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб. Мирова угода є змішаним договором, оскільки регулюється одночасно двома галузями права – цивільним та цивільним процесуальним. У зв’язку з цим до мирової угоди можуть бути застосовані норми, що стосуються двостороннього правочину, цивільного зобов’язання та цивільно-правового договору. Спільні риси між цими поняттями по відношенню до мирової угоди полягають у тому, що мирова угода є двостороннім договором зі специфічним предметом, суб’єктним складом, правами та обов’язками, формою. Мирова угода також вважається укладеною з моменту досягнення сторонами усіх істотних умов, що характеризує її як консенсуальний цивільно-правовий договір. Істотними умовами мирової угоди як цивільно-правового договору є умови про предмет та строки. Усе вказане означає, що у зв’язку зі своєю правовою природою мировій угоді притаманні як процесуальні, так і матеріально-правові ознаки.
- ДокументОсобливості договірних зобов’язань за участю держави Україна(Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету., 2019) Ромась Марія Іванівна; Romas MariiaAbstractСтаття присвячена визначенню участі держави Україна у договірних зобов’язаннях, з’ясуванню принципів формування волі та волевиявлення у публічно-правового утворення, розкриттю порядку укладення договорів та встановленню особливостей свободи договору за участю держави Україна. Зазначено, що держава Україна є складним політичним утворенням, наділене владними повноваженнями, яке водночас може виступати рівноправним учасником договірних зобов’язань. Зроблено висновок про те, що договірне зобов’язання за участю держави Україна відрізняється рядом особливостей, оскільки держава Україна не може використовувати свої владні повноваження, вступаючи у цивільні правовідносини, зокрема, договірні зобов’язання. Головною особливістю участі держави Україна у договірних правовідносинах є юридична рівність поряд з іншими суб’єктами цивільних правовідносин, адже на державу Україна в такому випадку розповсюджуються загальні підстави виникнення цивільних прав та обов’язків. Вказано, що держава Україна виступає суб’єктом договірного зобов’язання через своїх представників – органи державної влади, і таке представництво має конституційно-правову природу. Також держава Україна може укладати договори не лише для забезпечення виконання своїх публічних повноважень (доручення, комісії, управління майном), а й договори, що спрямовані на відчуження майна, передання його у користування тощо. Різновиди таких договорів законодавством закріплені у вигляді прямої вказівки закону на можливість держави бути стороною договору. В той же час законодавством передбачені випадки неможливості участі держави Україна у договірних зобов’язаннях, а саме: непряма вказівка закону; вказівка закону на здійснення підприємницької діяльності як підстава для укладення договору; вказівка закону на наявність ліцензій для здійснення певного виду діяльності як підстава для укладення договору. Для укладення договорів за участю держави Україна передбачено особливий порядок, який встановлюється лише законом, а підставою для укладення договорів є проведення конкурсу або тендеру. Однією з основних умов чинності правочину є вільне волевиявлення та відповідність його внутрішній волі. Однак, на відміну від фізичних та навіть юридичних осіб приватного права, у держави Україна при укладенні договорів воля формується в межах публічно-правових відносин, тобто укладенню будь-яких договорів передує необхідність задоволення суспільного (державного) інтересу. При укладенні договорів за участю держави Україна можливе обмеження свободи договору, прикладом чого є укладення договорів в обов’язковому порядку при виконанні оборонного або мобілізаційного замовлення. Таке обмеження може бути зумовлене необхідністю захисту державою суспільних інтересів, прав споживачів, природних монополій, що має ознаки внесення публічного в договірне регулювання шляхом прийняття імперативних норм.
- ДокументПоняття та ознаки цивільних зобовʼязань за участю держави Україна(Підприємництво, господарство і право., 2020) Ромась Марія Іванівна; Romas MariiaСтаття присвячена аналізу цивільних зобов’язань за участю держави Україна з метою виокремлення їх загальних та спеціальних ознак. Автор аналізує різні підходи, що склалися у доктрині цивільного права України щодо даної підгалузі. Цивільне зобов’язання за участю держави Україна характеризується рядом особливих ознак, які не притаманні жодному іншому учаснику даного правовідношення, оскільки держава Україна вступає у цивільне правовідношення на засадах юридичної рівності, при цьому має особливе правове становище з огляду на свою публічно-владну природу. Серед загальних ознак зобов’язань за участю держави Україна визначено наявність кредитора, якому належить право вимоги, та боржника, який повинен вчинити певну дію (або утриматись від її вчинення) на вимогу кредитора; предметом зобов’язання є дії боржника, а об’єктом – те на, що спрямовані такі дії; зобов'язання створюється лише для учасників такого правовідношення; зобов'язання має виконуватися належним чином та у належному місці; наявність майнового або немайнового інтересу у суб’єктів зобов’язання; настання відповідальності за порушення зобов’язання. В свою чергу спеціальними ознаками зобов’язань за участі держави Україна є рівноправність держави поряд з іншими суб’єктами зобов’язання; об’єктом зобов’язання є майно, яке перебуває у державній власності; держава виступає суб’єктом цивільного зобов’язання через своїх представників – органи державної влади; держава Україна несе відповідальність за порушення зобов’язання на підставі поведінкової вини, яка не характеризується психічним станом. Такі спеціальні ознаки цивільного зобов’язання за участю держави Україна знаходять своє відображення у особливому виді вини, міжнародному правонаступництві, інституті доручення (представництва) через органи державної влади, особливому режимі майна, специфічному порядку відшкодування збитків або шкоди тощо. На підставі визначених ознак у статті визначено поняття цивільного зобов’язання за участю держави Україна, а саме як цивільне правовідношення, в якому держава Україна бере на себе обов’язки вчинити певну дію через органи державної влади щодо майна, яке перебуває у державній власності, та інших об’єктів; утриматися від вчинення дії у випадку, передбаченому законом, на користь іншої сторони – кредитора, або має право вимоги до інших осіб про вчинення певних дій або утриматися від їх вчинення.
- ДокументСтановлення правового вчення про державу Україна як учасника цивільних правовідносин(Вісник Запорізького національного університету, 2020) Ромась Марія Іванівна; Romas MariiaСтаття присвячена аналізу становлення правового вчення про державу Україна як учасника цивільних правовідносин крізь призму історико-правового та порівняльного методу. Визначено, що основою для формування правового вчення про участь публічно-правового утворення у цивільних правовідносинах є римське приватне право, рецепція якого мала визначальний вплив на країни романо-германської системи права, зокрема, Францію, Німеччину. На території України вказане правове вчення формувалось під впливом законів Російської імперії та пізніше – Радянського Союзу. За часів радянського права для позначення участі держави у цивільних правовідносинах використовувалось поняття «казна». Оскільки свого найбільшого розвитку правове вчення зазнало у радянський період, у статті проаналізовано динаміку наукових поглядів на можливість участі публічно-правового утворення у цивільних правовідносинах. У радянському приватному праві участь держави в особі державних організацій у цивільних правовідносинах регламентувалась адміністративними планами. В той же час держава визнавалась учасником речових та зовнішньоекономічних відносин. Радянська доктрина також у деяких випадках ототожнювала державу з юридичною особою, однак нормативне регулювання даного питання було відсутнє. Досліджено нормативно-правову базу щодо становлення правового вчення про державу Україну як учасника цивільних правовідносин. Зокрема, Цивільний кодекс УРСР 1963 року не регулював цивільні відносини за участі держави; з прийняттям у 1991 році Основ цивільного законодавства Союзу РСР та республік держава почала визнаватись рівним учасником цивільних правовідносин, від імені якої беруть участь органи управління майном, фінансові органи тощо. У статті надано загальну характеристику становлення правового вчення про державу Україну як учасника цивільних правовідносин. В сучасних правових реаліях держава Україна може бути учасником цивільних зобов’язань, зокрема, договірних; набувати право власності на скарб; бути суб’єктом права спільної часткової та сумісної власності; бути суб’єктом права власності на землю; бути спадкоємцем за заповітом тощо. Встановлено, що держава Україна вважається юридично рівним, самостійним учасником цивільних правовідносин (без статусу юридичної особи), безпосередньо від імені якої діють органи державної влади у межах своєї компетенції. Вказане правове вчення було сформовано завдяки своєму довготривалому розвитку з часів римського приватного права до сьогодні.