Перегляд за Автор "Чорна Ж.Л."

Зараз показуємо 1 - 2 з 2
  • Ескіз недоступний
    Документ
    ЗДІЙСНЕННЯ ГРОМАДЯНАМИ ПРАВА СПІЛЬНОЇ СУМІСНОЇ ВЛАСНОСТІ НА ЗЕМЕЛЬНУ ДІЛЯНКУ
    (Науковий вісник Ужгородського Національного Університету, 2025) Чорна Ж.Л.; Chorna Zh.L
    Земельна ділянка як об’єкт права може належати на праві власності одній особі або кільком особам одночасно. У такому випадку виникають правовідносини спільної власності. Спільна сумісна власність, як різновид права спільної власності, характеризується невизначеністю частки у праві кожного співвласника. Водночас, зміст права спільної сумісної власності становлять ті ж повноваження, які складають зміст права власності загалом. Отже, у цьому випадку виникає необхідність погодження своїх дій по здійсненню цих повноважень кожним з учасників спільної власності, з іншими учасниками. Виходячи із положень чинного законодавства, порядок здійснення громадянами права спільної сумісної власності на земельні ділянки, регулюється, як нормами Земельного кодексу України, який є спеціальним актом у сфері регулювання зазначених відносин, так і нормами Цивільного кодексу України. Відповідно до ч. 3 ст. 89 Земельного кодексу України повноваження щодо володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою спільної сумісної власності здійснюються за договором або законом. Тобто перевага надається саме договірному врегулюванню цих питань. Проте законодавством не врегульована форма такого договору. Тому, на нашу думку, враховуючи предмет договору (земельна ділянка) та суб’єктний склад (громадяни), вважаємо, що договір про володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою спільної сумісної власності повинен укладатися в письмовій формі і підлягати нотаріальному посвідченню. Натомість, відповідно до загальних положень ч. 1, 2 ст. 369 Цивільного кодексу України володіння і користування спільним майном, що є у спільній сумісній власності здійснюється спільно, а розпорядження - за згодою співвласників. Така згода є одностороннім правочином і у випадку вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації цей односторонній правочин також укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Відсутність згоди іншого зі співвласників на укладення правочину позбавляє співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення договору про розпорядження спільним майном.
  • Ескіз недоступний
    Документ
    Реєстрація шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, як підстава набуття повної цивільної дієздатності
    (Електронне наукове видання «Аналітично-порівняльне правознавство», 2025) Чорна Ж.Л.; Chorna Zh.L.
    Здатність фізичної особи самостійно, без згоди батьків (усиновлювачів), опікунів чи піклувальників набувати і здійснювати права, створювати та виконувати обов’язки, пов’язується із повною цивільною дієздатністю. Саме такий вид дієздатності дає змогу розуміти значення дій, які вчиняються і можливість передбачати їх наслідки. Цивільний кодекс України визначає дві підстави для «автоматичного» набуття повної цивільної дієздатності, до яких відносяться: досягнення фізичною особою повноліття та реєстрація шлюбу неповнолітньої особи. Відповідно до ч. 2 ст. 23 Сімейного кодексу України передбачається, що за заявою особи, яка досягла шістнадцяти років, за рішенням суду їй може бути надано право на шлюб, якщо буде встановлено, що це відповідає її інтересам. Підставами для надання такого права судова практика визнає, зокрема: фактичне створення сім’ї, вагітність, народження дитини. При цьому, якщо батьки (піклувальники) заперечують проти надання права на шлюб, їхня думка не є підставою для відмови в задоволенні заяви. Підставою для задоволення заяви є встановлення судом факту відповідності права на шлюб інтересам неповнолітньої особи (заявника). Моментом набуття повної цивільної дієздатності в даному випадку є саме реєстрація шлюбу, а не рішення суду про надання права на шлюб. При цьому, надання права на шлюб з особою, визначеною у рішенні суду, не тягне за собою можливість реєстрації шлюбу з іншою особою, якщо з якихось причин шлюб не було зареєстровано. Слід зазначити, що у ч. 2 ст. 34 Цивільного кодексу України не визначено правових наслідків набуття повної цивільної дієздатності у разі реєстрації шлюбу (на противагу припинення шлюбу до досягнення повноліття та визнання шлюбу недійсним з підстав, не пов’язаних з протиправною поведінкою неповнолітньої особи). У зв’язку з цим, пропонуємо ч. 2 ст. 34 Цивільного кодексу України доповнити новим абзацом і викласти його у такій редакції: «Повна цивільна дієздатність набута з моменту реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, поширюється на усі цивільні права та обов’язки». У зв’язку з цим, абзаци 2 та 3 ч. 2 ст. 34 вважати, відповідно, абзацами 3 та 4. Набута цивільна надає можливість таким неповнолітнім особам укладати усі правочини, як у своїх інтересах, так і в інтересах своїх дітей.